Зокардис плюс таблетки 30мг/12,5мг №28

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ЗОКАРДІС^â ПЛЮС 30/12,5

(ZOCARDIS^â PLUS 30/12,5)

Склад:

діючі речовини: зофеноприл кальцію, гідрохлоротіазид;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить зофеноприлу кальцію 30 мг, еквівалентного зофеноприлу 28,7 мг, та гідрохлоротіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, гіпромелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь 400, поліетиленгліколь 6000, заліза оксид червоний (Е 172).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:пастельно-червоні, круглі, злегка опуклі з обох боків таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з рискою для розподілу з одного боку.

Фармакотерапевтична група. Інгібітори АПФ і діуретики. Код ATX C09В A15.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Зокардіс^â Плюс 30/12,5 – це комбінований препарат, що складається із зофеноприлу, інгібітору ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), та гідрохлоротіазиду, діуретичного засобу тіазидового ряду. Механізми дії обох речовин доповнюють один одного і їх антигіпертензивна дія посилюється.

Зофеноприл – сульфгідрильний інгібітор АПФ, що пригнічує фермент, який каталізує перетворення ангіотензину І в ангіотензин ІІ – пептид з вазоконстрикторною дією. Це призводить до послаблення вазоконстрикторної активності і зменшення секреції альдостерону. Останній може призводити до підвищення концентрації калію в сироватці крові з одночасним виведенням з організму натрію і води. Розрив негативного зворотного зв’язку між ангіотензином II і секрецією реніну веде до підвищення активності реніну у плазмі крові. Механізм зниження артеріального тиску зофеноприлом ґрунтується на первинному пригніченні системи ренін-ангіотензин-альдостерон. АПФ ідентичний кініназі ІІ, ферменту, що каталізує розпад брадикініну – пептиду, який чинить потенціально вазодилатуючу дію. Це, очевидно, відіграє певну роль у реалізації терапевтичного ефекту інгібіторів АПФ.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II було досліджено у двох широкомасштабних рандомізованих контрольованих дослідженнях (ONTARGET (ONgoing Telmisartan Alone і в комбінації з Ramipril Global Endpoint Trial) і VA NEPHRON-D (The Veterans Affairs Nephropathy in Diabetes)).

ONTARGET являло собою дослідження, проведене з участю пацієнтів із серцево-судинним або цереброваскулярним захворюванням в анамнезі або цукровим діабетом ІІ типу, що супроводжується ознаками ураження органа-мішені. VA NEPHRON-D являло собою дослідження, проведене з участю пацієнтів з цукровим діабетом ІІ типу та діабетичною нефропатією. Дані дослідження не виявили значущого сприятливого впливу на результат ниркових та/або серцево-судинних захворювань і на летальність від них, тоді як порівняно з монотерапією відзначався підвищений ризик розвитку гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або гіпотонії. Враховуючи схожість фармакодинамічних властивостей, дані результати також застосовні для інших інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II протипоказано пацієнтам з діабетичною нефропатією.

ALTITUDE (Aliskiren Trial in Type ІІ Diabetes Using Cardiovascular and Renal Disease Endpoints) являло собою дослідження, проведене для виявлення позитивного ефекту від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або блокаторами рецепторів ангіотензину II, з участю пацієнтів із цукровим діабетом ІІ типу та хронічним захворюванням нирок, серцево-судинними захворюваннями або з наявністю обох захворювань. Дане дослідження було перервано раніше у зв’язку з підвищеним ризиком небажаних наслідків. Летальність від серцево-судинних захворювань і виникнення інсульту були частішими у групі, що застосовувала аліскірен, ніж у групі, що застосовувала плацебо, а повідомлення з важливою інформацією щодо небажаних явищ та інформацією про серйозні небажані явища (гіперкаліємія, гіпотензія і порушення функції нирок) були частішими у групі, яка застосовувала аліскірен, ніж у групі, що застосовувала плацебо.

Гідрохлоротіазид чинить діуретичну та  антигіпертензивну дію. Він впливає на реабсорбцію електролітів у дистальній частині ниркових канальців. Гідрохлоротіазид посилює виведення натрію і хлору приблизно однаково. Натрійурез може супроводжуватись втратою певної кількості калію і бікарбонату. Одночасний прийом гідрохлоротіазиду з зофеноприлом призводить до відновлення втрат калію, пов’язаних з дією діуретичного засобу. Діурез починається через 2 години після прийому останнього, досягає максимуму через 4 години і триває близько 6-12 годин.

Фармакокінетика.

Спільний прийом зофеноприлу і гідрохлоротіазиду незначною мірою або практично не впливає на біодоступність діючих речовин окремо. Комбінований препарат біоеквівалентний обом моноречовинам, прийнятим одночасно.

ЗОФЕНОПРИЛ

Зофеноприл є проліками, оскільки активним компонентом є зофеноприлат – вільна тіолова сполука, що отримується в результаті тіоефірного гідролізу.

Всмоктування. Зофеноприл при пероральному прийомі швидко і повністю всмоктується і майже повністю перетворюється у зофеноприлат. Максимальна концентрація в крові досягається через 1,5 години. Кінетика окремої дози є лінійною в інтервалі доз 10-80 мг зофеноприлу кальцію. Після прийому 15-60 мг зофеноприлу кальцію протягом 3 тижнів кумуляції немає. Прийом їжі понижує швидкість, але не об’єм всмоктування, площа під кривою (AUC) зофеноприлату до і після їди майже ідентична.

Розподіл. Приблизно 88 %  кількості циркулюючої радіоактивної речовини, виміряної ex vivo після прийому міченого зофеноприлу, зв’язується з білками плазми, а об’єм розподілу  в рівноважному стані становить 96 літрів.

Біотрансформація. У сечі людини після прийому міченого зофеноприлу були виявлені вісім метаболітів, що становлять 76 %  загального вмісту радіоактивної речовини в сечі. Основним метаболітом є зофеноприлат (22 %), який потім метаболізується декількома шляхами, включаючи кон’югацію з глюкуроновою кислотою (17 %), циклізацію і кон’югацію з глюкуроновою кислотою (13 %), кон’югацію з цистеїном (9 %) і S-метилювання тіолової групи (8 %).

Виведення. Радіоактивно мічений зофеноприлат після внутрішньовенного введення виводиться з сечею (76 %) та калом (16 %), а після перорального застосування в сечі та калі виявляється
69 % та 26 % від загального вмісту радіоактивної речовини відповідно, що свідчить про наявність двох шляхів виведення, а саме – через нирки та печінку. Період напіввиведення зофеноприлату після перорального застосування зофеноприлу становить 5,5 години, а його загальний кліренс в організмі – 1300 мл/хв.

Фармакокінетика у пацієнтів літнього віку.

Пацієнтам літнього віку з нормальною нирковою функцією корекція дози препарату не потрібна.

Порушення функції нирок. Дослідження фармакокінетики радіоактивно міченого зофеноприлу при пероральному застосуванні пацієнтами з порушенням функції нирок легкого ступеня (кліренс креатиніну > 45 та < 90 мл/хв) встановило, що він виводиться з організму з такою ж швидкістю, що й у пацієнтів із нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну > 90 мл/хв). У пацієнтів із помірним або тяжким порушенням функції нирок (7-44 мл/хв) швидкість виведення знижена приблизно до 50 % від нормальної. У пацієнтів із термінальною нирковою недостатністю, які отримують сеанси гемодіалізу та перитонеального діалізу, швидкість виведення знижена до 25 % від нормальної.

Порушення функції печінки. У пацієнтів із порушенням функції печінки легкого або помірного ступеня, які отримували радіоактивно мічений зофеноприл одноразово, значення T_max та C_max для зофеноприлату були подібні до значень, отриманих у пацієнтів із нормальною функцією печінки. Однак значення AUC у пацієнтів із цирозом печінки були приблизно у 2 рази більшим порівняно зі значенням AUC у пацієнтів із нормальною функцією печінки. Таким чином, пацієнтам із порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості треба застосовувати половину початкової дози, що рекомендується пацієнтам із нормальною функцією печінки. Дані щодо фармакокінетики зофеноприлу та зофеноприлату у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки відсутні, тому таким пацієнтам зофеноприл протипоказаний.

ГІДРОХЛОРОТІАЗИД

Всмоктування. Гідрохлоротіазид при пероральному прийомі добре всмоктується (65-75 %). Концентрація у плазмі крові лінійно залежить від дози препарату. Всмоктування гідрохлоротіазиду змінюється залежно від часу проходження по кишечнику, збільшуючись при більш тривалому проходженні, наприклад з їжею. За результатами оцінки концентрації лікарського засобу у плазмі крові за добу, було встановлено, що період напіввиведення із плазми крові коливається від 5,6 до 14,8 години, а максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 1-5 годин після прийому.

Розподіл. Тіазиди широко розподіляються у рідинах організму і на 92 % зв’язуються з білками плазми крові, переважно з альбуміном, причому заміщені молекули зв’язуються найбільш активно. Це призводить до більш низького ниркового кліренсу і, таким чином, до більш тривалої дії. Взаємозв’язок між концентрацією гідрохлоротіазиду у плазмі крові і глибиною артеріальної гіпотензії не встановлена.

Виведення. Гідрохлоротіазид виводиться переважно нирками. Основна частина препарату виводиться у незміненому стані і через 3-6 годин після перорального застосування у сечі виявляється 95 % незміненого гідрохлоротіазиду. При порушенні функції нирок рівень гідрохлоротіазиду в крові підвищується, як і період напіввиведення. Гідрохлоротіазид проходить через плацентарний бар’єр, але через гематоенцефалічний він не проходить.

Доклінічні дані з безпеки

Дослідження гострої токсичності, токсичності при багаторазовому введенні та генотоксичності не виявили специфічних ризиків комбінованого лікарського засобу Зокардіс® Плюс для людини.

Дослідження токсичності комбінованого лікарського засобу Зокардіс® Плюс відносно репродуктивних органів, проведені на щурах та кролях, також не виявили тератогенної дії зофеноприлу та гідрохлоротіазиду. Однак у вагітних щурів та кролів застосування комбінованого лікарського засобу Зокардіс® Плюс супроводжувалося вираженим підвищенням токсичності для матері порівняно із зофеноприлом.

Досліджень канцерогенності комбінованого лікарського засобу Зокардіс® Плюс не проводили.

В аналогічних дослідженнях зофеноприлу на мишах та щурах канцерогенних ефектів не було виявлено.

У стандартних доклінічних дослідженнях фармакології безпеки, токсичності при багаторазовому застосуванні, генотоксичності та канцерогенності специфічного ризику гідрохлоротіазиду для людини не виявлено.

Клінічні характеристики.

Показання.

Есенціальна гіпертензія легкого та помірного ступеня тяжкості.

Цей комбінований лікарський засіб показаний хворим з недостатньою реакцією на монотерапію зофеноприлом.

 Протипоказання.

• Вагітність,  планування вагітності (див. розділ «Особливості застосування» та «Застосування у період вагітності або годування груддю».)
• Підвищена чутливість до зофеноприлу або до будь-якого іншого інгібітору АПФ.
• Підвищена чутливість до гідрохлоротіазиду або до інших похідних сульфонамідів.
• Підвищена чутливість до допоміжних речовин препарату.
• Ангіоневротичний набряк в анамнезі пов’язаний із попереднім лікуванням інгібітором АПФ.
• Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк в анамнезі.
• Тяжкі порушення функції печінки.
• Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).
• Двосторонній стеноз ниркової артерії або стеноз ниркової артерії єдиної нирки.
• Одночасне застосування лікарського засобу Зокардіс^® Плюс 30/12,5 і препаратів, що містять аліскірен, протипоказано  пацієнтам з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Фармакодинаміка»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

ЗОФЕНОПРИЛ

Не рекомендується одночасне застосування з нижченаведеними препаратами:

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи.

Дані клінічних випробувань показують, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), пов’язана з одночасним застосуванням інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену, призводить до підвищення частоти небажаних явищ, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія і зниження функції нирок (у тому числі гостра ниркова недостатність), порівняно з прийомом одного засобу, який діє на РААС (див. розділ «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Фармакодинаміка»).

Калійзберігаючі діуретичні засоби або добавки, що містять калій.

Інгібітори АПФ зменшують втрату калію, спричинену діуретичними засобами. Калійзберігаючі діуретичні засоби, такі як спіронолактон, тріамтерен, амілорид та калієві добавки або замінники солі, що містять калій, можуть призвести до підвищення рівня калію у крові. Якщо через розвиток гіпокаліємії показане одночасне застосування цих засобів, то їх слід застосовувати з обережністю, регулярно контролюючи рівень калію у крові та показники ЕКГ (див. розділ «Особливості застосування»).

Одночасне застосування, що вимагає обережності

Діуретичні засоби тіазидового ряду або петльової дії.

Попереднє лікування діуретичними засобами у високих дозах може призвести до зневоднення та появи ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початковій стадії лікування зофеноприлом (див. розділ «Особливості застосування»).

Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом відміни діуретичних засобів, збільшення вживання рідини або солі або шляхом призначення зофеноприлу у низьких початкових дозах.

Засоби для анестезії.

Інгібітори АПФ здатні посилити гіпотензивний ефект деяких анестезуючих засобів.

Наркотичні засоби/трициклічні антидепресантні засоби/антипсихотичні засоби/барбітурати. Можлива ортостатична артеріальна гіпотензія.

Інші антигіпертензивні засоби (β-блокатори, α-блокатори, антагоністи кальцію).

Можливий адитивний гіпотензивний ефект або потенціювання дії препаратів. Нітрогліцерин, інші нітрати або вазодилататори треба застосовувати з обережністю.

Циметидин.

Можливе збільшення ризику виникнення гіпотензивного ефекту.

Циклоспорин.

Підвищений ризик порушення функції нирок при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ.

Алопуринол, прокаїнамід, цитостатичні засоби, імунодепресантні засоби.

При одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ підвищується ризик виникнення реакцій гіперчутливості. Інформація стосовно інших інгібіторів АПФ вказує на підвищений ризик розвитку лейкопенії при одночасному застосуванні.

Антидіабетичні засоби.

Рідко інгібітори АПФ посилюють гіпоглікемічні ефекти інсуліну та пероральних антидіабетичних засобів, наприклад препаратів сульфонілсечовини, у пацієнтів із цукровим діабетом. У таких випадках при одночасному призначенні інгібіторів АПФ може вимагатися зменшення дози антидіабетичного засобу.

Гемодіаліз з використанням діалізних мембран високої пропускної спроможності.

При їх одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ посилюється ризик розвитку анафілактоїдних реакцій.

Симпатоміметичні засоби.

Препарати цієї групи можуть зменшувати гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ, тому при їх одночасному застосуванні вимагається ретельний нагляд за пацієнтом, щоб упевнитися у досягненні бажаного гіпотензивного ефекту.

Антацидні засоби.

Ці засоби знижують біодоступність інгібіторів АПФ.

Їжа.

Може зменшувати швидкість, але не ступінь всмоктування зофеноприлу.

Препарати золота.

Були повідомлення про те, що у пацієнтів, які застосовують інгібітори АПФ, частіше розвиваються нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, у тому числі припливи, нудота, запаморочення, артеріальна гіпотензія, які можуть мати досить тяжкий прояв) після ін’єкції препаратів золота, наприклад ауротіомалату натрію.

Додаткова інформація. Ферменти системи цитохрому Р. Клінічні дані про пряму взаємодію зофеноприлу з іншими препаратами, що метаболізуються ферментами цитохрому Р, відсутні, однак дослідження метаболізму in vitro, проведені із зофеноприлом, засвідчили відсутність потенційної взаємодії з препаратами, що метаболізуються CYP ензимами. 

ГІДРОХЛОРОТІАЗИД

Одночасне застосування, що вимагає обережності

Холестирамін/холестипол.

Всмоктування гідрохлоротіазиду порушується при його одночасному застосуванні з аніонообмінними смолами. Після одноразового застосування холестираміну або колестиполу відбувається зв’язування гідрохлоротіазиду з одночасним зменшенням його всмоктування у травному тракті до 85 % та 43 % відповідно. Діуретичні засоби сульфонамідної групи треба застосовувати не менше як за 1 годину до або через 4-6 годин після застосування цих препаратів.

Кортикостероїдні засоби/АКТГ/амфотерицин В (парентеральна форма) проносні засоби стимулювального типу/карбеноксолон.

При їх одночасному застосуванні з гідрохлоротіазидом можливе посилення електролітних порушень, особливо гіпокаліємії.

Солі кальцію.

При одночасному застосуванні з діуретичними засобами тіазидового ряду можливе підвищення рівня кальцію у крові через зменшення його виведення.

Серцеві глікозиди.

Гіпокаліємія або гіпомагніємія на тлі застосування діуретичних засобів тіазидового ряду може спричиняти розвиток аритмій, пов’язаних із застосуванням серцевих глікозидів.

Препарати, що спричиняють двонаправлену веретеноподібну шлуночкову тахікардію.

Через підвищений ризик гіпокаліємії треба з обережністю поєднувати гідрохлоротіазид та препарати, що спричиняють двонаправлену веретеноподібну шлуночкову тахікардію, наприклад антиаритмічні засоби, деякі нейролептичні препарати.

Вазопресорні аміни (наприклад адреналін).

Можливе зниження реакції організму на вазопресорні аміни, але не так суттєво, щоб перешкоджати одночасному їх застосуванню.

Недеполяризуючі міорелаксантні засоби (наприклад тубокурарин).

Можливе посилення реакції організму на дію цих препаратів при одночасному застосуванні з гідрохлоротіазидом.

Амантадин.

Діуретичні засоби тіазидового ряду можуть підвищувати ризик розвитку побічних реакцій амантадину.

Лікарські засоби для лікування подагри (наприклад, пробенецид, сульфінпіразон, алопуринол). Корекція дози препаратів, що посилюють виведення сечової кислоти, може бути потрібна через підвищення її рівня у крові під дією гідрохлоротіазиду. Також може бути потрібне підвищення дози пробенециду та сульфінпіразону. Діуретичні засоби тіазидового ряду можуть посилювати частоту реакцій гіперчутливості на алопуринол.

Додаткова інформація.Беручи до уваги ефект діуретичних засобів тіазидового ряду на обмін кальцію, можлива зміна результатів дослідження функції паращитовидних залоз.

КОМБІНОВАНИЙ ПРЕПАРАТ ЗОКАРДІС^® ПЛЮС 30/12,5

(ЗОФЕНОПРИЛ/ГІДРОХЛОРОТІАЗИД)

Не рекомендується одночасне застосування з нижченаведеними препаратами

Препарати літію.

Діуретичні засоби тіазидового ряду можуть ще більше збільшувати ризик токсичної дії літію, який вже підвищений на тлі застосування інгібіторів АПФ, тому Зокардіс^® Плюс 30/12,5 не рекомендується поєднувати з препаратами літію, а при необхідності цього треба ретельно контролювати концентрацію літію у крові.

Біохімічні показники. Діуретичні засоби тіазидового ряду можуть знижувати сироваткову концентрацію йоду, зв’язаного з білками, при відсутності інших ознак ураження щитовидної залози.

Одночасне застосування, що вимагає обережності

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), у тому числі ацетилсаліцилова кислота у дозі ≥ 3 г на добу.

НПЗЗ можуть зменшувати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ та діуретичних засобів. Крім цього, НПЗЗ та інгібітори АПФ при одночасному застосуванні спричиняють адитивний ефект у вигляді підвищення рівня калію у крові при одночасному погіршенні функції нирок. Ці явища загалом мають оборотний характер і частіше спостерігаються у пацієнтів із порушенням функції нирок. У поодиноких випадках розвивається гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок, наприклад при дегідратації або у пацієнтів літнього віку.

Етиловий спирт.

Посилюється антигіпертензивна дія інгібіторів АПФ та гідрохлоротіазиду.

Триметоприм.

Одночасне застосування з інгібіторами АПФ та гідрохлоротіазидом посилює ризик розвитку гіперкаліємії.

Особливості застосування.

ЗОФЕНОПРИЛ

Артеріальна гіпотензія.

Препарат Зокардіс^® Плюс 30/12,5 може спричинити різке зниження артеріального тиску, особливо після першого застосування, хоча симптоматична артеріальна гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів з неускладненою первинною артеріальною гіпертензією. Більш імовірна її поява у пацієнтів з порушенням водно-електролітного обміну внаслідок застосування діуретичних засобів, дієти з обмеженням солі, діалізу, діареї або блювання, а також при тяжкій ренінзалежній артеріальній гіпертензії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Побічні ефекти»).

У пацієнтів із серцевою недостатністю та із супутньою нирковою недостатністю або без неї спостерігалася симптоматична артеріальна гіпертензія. Її ризик вищий у пацієнтів з більш тяжкою серцевою недостатністю, що пов’язано з використанням діуретичних засобів петльової дії у високих дозах, гіпонатріємією або порушенням функції нирок.

У пацієнтів з підвищеним ризиком симптоматичної артеріальної гіпотензії лікування треба розпочинати під суворим медичним наглядом, бажано в умовах стаціонару, та призначати препарат у низьких дозах, які поступово підвищують до необхідного рівня. На початковій стадії терапії препаратом лікування діуретичними засобами слід у разі можливості припинити. Ці рекомендації стосуються і пацієнтів зі стенокардією або з ураженням судин головного мозку, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або гострого порушення мозкового кровообігу. Якщо на тлі застосування препарату знижується артеріальний тиск, пацієнта слід перевести у горизонтальне положення. Може з’явитися необхідність у внутрішньовенному введенні 0,9 % розчину натрію хлориду для поповнення об’єму циркулюючої крові. Зниження артеріального тиску після першого застосування препарату не виключає послідовного підвищення дози за умови ефективного припинення гіпотензії.

Пацієнти із  реноваскулярною артеріальною гіпертензією.

При застосуванні інгібіторів АПФ у пацієнтів з реноваскулярною артеріальною гіпертензією та двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки можливий підвищений ризик виникнення тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності, при цьому застосування діуретичних засобів може бути провокуючим фактором. Ниркова недостатність може супроводжуватися лише незначними змінами рівня креатиніну у крові навіть у пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії. Таким пацієнтам препарат слід застосовувати під постійним медичним наглядом та у низькій дозі, яку поступово підвищують під контролем функції нирок.

Пацієнти з нирковою недостатністю.

Під час терапії треба проводити відповідний ретельний контроль функції нирок. Були повідомлення про розвиток ниркової недостатності на тлі застосування інгібіторів АПФ, головним чином у пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю або із захворюваннями нирок, у тому числі зі стенозом ниркової артерії. У деяких пацієнтів без явної патології нирок спостерігалося підвищення рівня сечовини та креатиніну у крові, особливо при одночасному застосуванні діуретичних засобів. У цьому випадку вимагається зниження дози діючих речовин препарату. Протягом перших кількох тижнів лікування рекомендується ретельний нагляд за функцією нирок.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

Одночасне  застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і зниження функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Тому подвійна блокада РААС на тлі одночасного застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Фармакодинаміка»).

Якщо терапія з подвійною блокадою є абсолютно необхідною, то вона повинна проводитися тільки під наглядом фахівця, а також на тлі ретельного нагляду за функцією нирок, рівнем електролітів та артеріальним тиском.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II протипоказано  пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Пацієнти, які отримують сеанси гемодіалізу.

Якщо для проведення гемодіалізу використовуються поліакрилнітрильні мембрани (наприклад AN 69) високої пропускної здатності, то у пацієнтів, які застосовують інгібітори АПФ протягом перших хвилин сеансу, можлива поява анафілактоїдних реакцій, таких як набряк обличчя, приплив, артеріальна гіпотензія та задишка, тому рекомендується використовувати альтернативну мембрану або інший антигіпертензивний препарат. Ефективність та безпечність зофеноприлу у пацієнтів з інфарктом міокарда, які отримують сеанси гемодіалізу, не встановлена, тому препарат їм не рекомендується.

Пацієнти, яким проводиться аферез ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ).

У пацієнтів, які застосовують інгібітори АПФ і які отримують сеанси аферезу ЛПНЩ за допомогою декстрину сульфату, можуть виникнути анафілактоїдні реакції (див. вище), тому пацієнтам рекомендується застосовувати антигіпертензивний засіб іншої групи.

Анафілактоїдні реакції під час проведення десенсибілізуючої терапії або після укусів комах. Рідко у пацієнтів, які застосовують інгібітори АПФ, під час проведення десенсибілізуючої терапії (наприклад за допомогою отрути перетинчастокрилих комах) або після укусів комах розвивалися анафілактоїдні реакції, що загрожували життю. При тимчасовій відміні інгібіторів АПФ таких реакцій вдавалося уникнути, однак вони виникали знову після необережного застосування препарату, тому при проведенні такої терапії у пацієнтів, які застосовують інгібітори АПФ, треба дотримуватися заходів безпеки.

Трансплантація нирки.

Клінічний досвід застосування Зокардіс® Плюс 30/12,5 пацієнтам, які нещодавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній, тому таким пацієнтам він не рекомендується.

Первинний альдостеронізм.

Пацієнти з первинним альдостеронізмом зазвичай не реагують на антигіпертензивні засоби, що пригнічують ренін-ангіотезин-альдостеронову систему, тому зофеноприл їм не рекомендується.

Ангіоневротичний набряк.

У пацієнтів, які застосовують інгібітори АПФ, може виникати ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, надгортанника та/або гортані частіше у перші тижні лікування, однак у поодиноких випадках тяжкий ангіоневротичний набряк може спостерігатися і після їх тривалого застосування. У таких випадках застосування препарату слід припинити та застосовувати антигіпертензивний засіб іншої групи.

Ангіоневротичний набряк із залученням язика, надгортанника та гортані може призводити до летальних наслідків. У такому випадку вимагається негайна медична допомога із застосуванням підшкірного введення 0,1 % розчину адреналіну у дозі 0,3-0,5 мл або його внутрішньовенне повільне введення під ретельним контролем ЕКГ та артеріального тиску. Пацієнта слід госпіталізувати і тримати у стаціонарі протягом 12-24 годин до моменту зникнення усіх симптомів, що спостерігалися. У випадку, коли уражений лише язик, без супутньої дихальної недостатності, вимагається ретельний нагляд за пацієнтом, оскільки застосування лише антигістамінних та кортикостероїдних засобів може бути недостатнім.

Ангіоневротичний набряк, спричинений інгібіторами АПФ, частіше спостерігається в осіб негроїдної раси. Пацієнти, в анамнезі яких є відомості про ангіоневротичний набряк іншої етіології, попадають у групу підвищеного ризику щодо цього ускладнення (див. розділ «Протипоказання»).

Кашель.

Сухий непродуктивний кашель, що проходить після відміни препарату, часто спостерігається при застосуванні інгібіторів АПФ, що треба враховувати при проведенні  диференційної діагностики кашлю.

Печінкова недостатність.

У поодиноких випадках застосування інгібіторів АПФ супроводжувалося синдромом, що розпочинався з холестатичної жовтяниці з подальшим блискавичним некрозом печінки та (іноді) летальним наслідком. Механізм розвитку цього синдрому нез’ясований. Пацієнтам, у яких на тлі лікування інгібіторами АПФ розвивається жовтяниця або суттєво підвищується рівень печінкових ферментів у крові, треба негайно відмінити препарат та призначити відповідне лікування.

Гіперкаліємія.

Під час застосування інгібіторів АПФ може спостерігатися гіперкаліємія. Цей ефект зазвичай послаблюється при одночасному застосуванні діуретичних засобів тіазидового ряду, які сприяють виведенню калію з сечею. Підвищений ризик гіперкаліємії спостерігається при нирковій недостатності, цукровому діабеті, супутньому застосуванні калійзберігаючих діуретичних засобів, калієвих добавок або замінників солі, що містять калій, а також лікарських засобів, що підвищують рівень калію у крові, наприклад, гепарину. Якщо одночасне застосування вищенаведених засобів є доцільним, то рекомендується регулярний контроль концентрації калію у крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Хірургічні втручання/анестезія.

У пацієнтів, які перенесли великі хірургічні втручання або анестезію, інгібітори АПФ можуть спричинити артеріальну гіпотензію аж до розвитку шоку, через те, що вони можуть блокувати утворення ангіотензину ІІ в результаті компенсаторного вивільнення реніну. Якщо відмовитися від застосування інгібіторів АПФ немає можливості, то треба контролювати об’єм циркулюючої крові та плазми.

Стеноз аорти/мітральний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія.

Інгібітори АПФ слід з обережністю застосовувати пацієнтам з мітральним стенозом та порушенням відтоку крові з лівого шлуночка, а також при кардіогенному шоку та стенозі, що спричиняє суттєвий вплив на гемодинаміку.

Нейтропенія/агранулоцитоз.

Були повідомлення про розвиток нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ. Ризик розвитку нейтропенії пов’язаний з дозою та типом інгібітору АПФ та залежить від загального стану пацієнту. Нейтропенія рідко розвивається у пацієнтів з неускладненою клінічною картиною, але може спостерігатися при порушенні функції печінки легкого ступеня, особливо коли воно пов’язане з ураженням судин на тлі колагенових захворювань (наприклад системний червоний вовчак), склеродермії, при застосуванні імунодепресантних засобів, алопуринолу, прокаїнаміду, а також при поєднанні усіх цих факторів. У деяких пацієнтів розвивалися тяжкі інфекційні процеси, які у деяких випадках не піддавалися інтенсивній антибіотикотерапії. При застосуванні зофеноприлу у таких пацієнтів рекомендується визначати кількість лейкоцитів та лейкоцитарну формулу до початку лікування, далі – кожні 2 тижні протягом перших 3 місяців лікування, і надалі за необхідністю. Під час лікування всім пацієнтам рекомендується повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекційного ураження (наприклад біль у горлі, підвищення температури), при цьому необхідно провести аналіз лейкоцитарної формули. При виявленні лейкопенії або підозрі на нейтропенію (кількість нейтрофілів < 1000 мм³) зофеноприл та інші супутні препарати (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») відміняються. Після відміни інгібіторів АПФ кількість нейтрофілів повертається до початкового рівня.

Псоріаз.

Для пацієнтів із псоріазом інгібітори АПФ застосовувати з обережністю.

Протеїнурія.

Протеїнурія може частіше виникати у пацієнтів з порушенням функції нирок або тих, хто застосовує інгібітори АПФ у високих дозах. У пацієнтів із захворюваннями нирок в анамнезі треба визначати рівень білка в сечі до початку лікування і регулярно під час лікування.

Пацієнти з цукровим діабетом.

У пацієнтів із цукровим діабетом, які вже попередньо застосовують протидіабетичні засоби або інсулін, у перший місяць лікування інгібіторами АПФ слід ретельно контролювати рівень цукру у крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Препарати літію.

Поєднання препаратів літію та препарату Зокардіс^® Плюс 30\12,5 не рекомендується  (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Расова приналежність.

Як і інші інгібітори АПФ, зофеноприл може мати меншу антигіпертензивну дію в осіб негроїдної раси. Інгібітори АПФ частіше спричиняють ангіоневротичний набряк в осіб негроїдної раси, ніж в осіб інших рас.

Вагітність.

Зокардіс^® Плюс 30/12,5 протипоказаний вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо вагітність підтверджується під час застосування препарату Зокардіс^® Плюс 30/12,5, лікування слід припинити негайно. При необхідності препарат потрібно замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для використання у період вагітності (див. розділ «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

ГІДРОХЛОРОТІАЗИД

Порушення функції нирок.

У пацієнтів із захворюваннями нирок застосування діуретичних засобів групи тіазиду може посилити азотемію та призвести до кумуляції діючої речовини. Якщо прогресуюча ниркова недостатність стає очевидною, слід ретельно переглянути призначене лікування та, у разі необхідності, відмінити діуретичний засіб.

Порушення функції печінки. 

Діуретичні препарати групи тіазиду з обережністю застосовувати пацієнтам з порушенням функції печінки або при її прогресуючому захворюванні, оскільки навіть невеликі зміни вмісту рідини та водно-електролітного балансу в організмі можуть спричинити печінкову кому.

Метаболічні та ендокринні ефекти.

Діуретичні препарати групи тіазиду можуть порушувати толерантність до глюкози. При цьому може вимагатися корекція дози інсуліну або пероральних протидіабетичних засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Під час терапії діуретичними препаратами групи тіазиду може проявитися скритий цукровий діабет, а також можливе підвищення рівня холестерину та тригліцеридів у крові. Застосування цих препаратів може спровокувати у деяких пацієнтів  загострення гіперурикемії та/або подагри.

Порушення складу електролітів.

Будь-якому пацієнту, який застосовує діуретичні засоби, показаний контроль рівня електролітів у крові. Діуретичні препарати групи тіазиду можуть спричиняти порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз). Симптомами передвісниками таких порушень є сухість у роті, спрага, загальна слабкість, сонливість, запаморочення, неспокій, біль у м’язах або судоми, слабкість у м’язах, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія та розлади з боку травного тракту, такі як нудота та блювання. Хоча при застосуванні діуретичних засобів тіазидового ряду може розвиватися гіпокаліємія, одночасне застосування із зофеноприлом зменшує цей ефект. Ризик гіпокаліємії найвищий у пацієнтів із цирозом печінки, у пацієнтів із частим та значним сечовипусканням, які не отримують достатню кількість електролітів з їжею, та у пацієнтів, які одночасно застосовують кортикостероїдні засоби та АКТГ (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

У пацієнтів із набряками в жарку погоду може виникати гіпонатріємія розведення. Діуретичні препарати групи тіазиду можуть зменшувати виведення кальцію із сечею та спричиняти легке оборотне підвищення рівня кальцію у крові при відсутності відповідних захворювань, що можуть впливати на його метаболізм. При скритому гіперпаратиреозі може відзначатися значна гіперкальціємія. Діуретичні препарати групи тіазиду треба відмінити перед проведенням дослідження функції паращитовидних залоз. Діуретичні препарати групи тіазиду можуть збільшити виведення магнію із сечею, що може призводити до гіпомагніємії.

Системний червоний вовчак.

Були повідомлення про посилення перебігу або загострення системного червоного вовчаку при застосуванні діуретичних препаратів групи тіазиду.

Антидопінговий тест.

Гідрохлоротіазид, що входить до складу цього препарату, може спричинити хибно-позитивний результат антидопінгового тесту.

Інше.

Реакції підвищеної чутливості можливі, як у пацієнтів з наявністю в анамнезі алергії або бронхіальної астми, так і без цих порушень. Були повідомлення про випадки розвитку реакцій фотосенсибілізації при застосуванні діуретичних препаратів групи тіазиду (див. розділ «Побічні реакції»). При появі таких реакцій під час застосування препарату його треба відмінити. Якщо є необхідність у повторному призначенні діуретичного засобу, рекомендується захищати відкриті ділянки тіла від сонячного світла або ультрафіолетового опромінення.

КОМБІНОВАНИЙ ПРЕПАРАТ ЗОКАРДІС^® ПЛЮС 30/12,5

(ЗОФЕНОПРИЛ/ГІДРОХЛОРОТІАЗИД)

Вагітність.

Зокардіс^® Плюс 30/12,5 протипоказаний вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо вагітність підтверджується під час застосування препарату Зокардіс^® Плюс 30/12,5, лікування слід припинити негайно. При необхідності препарат потрібно замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до використання у період вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Пацієнти з нирковою недостатністю.

Препарат Зокардіс^® Плюс 30/12,5 не рекомендується пацієнтам із нирковою недостатністю середнього або тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну < 45 мл/хв).

Ризик гіпокаліємії.

Застосування препарату Зокардіс^® Плюс 30/12,5 не виключає ризик розвитку гіпокаліємії. Під час лікування треба регулярно контролювати рівень калію у крові.

Непереносимість галактози, недостатність лактази і синдром мальабсорбції глюкози-галактози.

Даний препарат містить лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, пов’язаними з непереносимістю галактози, вродженою недостатністю лактази або порушенням всмоктування глюкози-галактози даний препарат протипоказаний.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

ЗОФЕНОПРИЛ

Лікарський засіб протипоказаний для застосовування вагітним або жінкам, які планують завагітніти.

Епідеміологічні дані, що стосуються ризику тератогенної дії, зумовленої застосуванням інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності, не дають змоги зробити певні висновки, проте незначне збільшення ризику не виключено. За винятком випадків, коли блокатори рецепторів ангіотензину II застосовують за життєвими показаннями, пацієнткам, які планують вагітність, рекомендується перейти на інші гіпотензивні засоби, безпека яких при вагітності доведена. У разі діагностування вагітності блокатори рецепторів ангіотензину II слід негайно відмінити і у разі необхідності розпочати лікування іншими препаратами.

У разі терапії інгібіторами АПФ під час ІІ і ІІІ триместрів вагітності не виключена поява ефектів фетотоксичності (погіршення ниркової функції, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та неонатальної токсичності: ниркової недостатності, гіпотонії і гіперкаліємії. Під час застосування інгібіторів АПФ з ІІ триместру вагітності слід проводити ультразвукове дослідження пацієнток для перевірки функції нирок і стану черепа плода. Немовлята, матері яких у період вагітності приймали інгібітори АПФ, повинні бути під ретельним наглядом щодо артеріальної гіпотензії (див. розділ «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

ГІДРОХЛОРОТІАЗИД

Досвід застосування гідрохлоротіазиду у період  вагітності, особливо у І триместрі, обмежений. Результатів експериментальних досліджень на тваринах недостатньо. Гідрохлоротіазид проникає крізь плаценту. Враховуючи механізм дії гідрохлоротіазиду, його застосування у ІІ і ІІІ триместрах вагітності може спричинити порушення фетоплацентарного кровотоку і шкідливо впливати на плід і новонародженого, спричиняючи жовтяницю, електролітні порушення і тромбоцитопенію.

Гідрохлоротіазид не призначений для лікування водянки вагітних, артеріальної гіпертензії вагітних або прееклампсії, оскільки він може спричинити зменшення об’єму плазми і гіпоперфузію плаценти та при цьому не приносити належної користі для лікування захворювання.

Гідрохлоротіазид також не рекомендується застосовувати для лікування ессенціальної  гіпертензії у вагітних, за винятком тих окремих випадків, коли не можна використовувати інші препарати.

КОМБІНОВАНИЙ ПРЕПАРАТ ЗОКАРДІС^® ПЛЮС 30/12,5

ЗОФЕНОПРИЛ/ГІДРОХЛОРОТІАЗИД

Враховуючи протипоказання до застосування окремих компонентів у цій комбінації лікарського засобу, використання препарату Зокардіс^® Плюс 30/12,5 протипоказано вагітним і жінкам, які планують завагітніти (див. розділ «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Застосування у період годування груддю.

Інформація щодо застосування препарату Зокардіс^® Плюс 30/12,5 у період годування груддю до цього часу відсутня, тому жінкам, які годують груддю, препарат призначати не слід. Замість нього можна застосовувати інші препарати, безпека яких у період годування груддю доведена, особливо при годуванні груддю новонароджених або недоношених дітей.

ГІДРОХЛОРОТІАЗИД

Гідрохлоротіазид у невеликих кількостях проникає у грудне молоко. Високі дози тіазидів, що спричиняють інтенсивний діурез, можуть пригнічувати продукування молока. Застосування препарату Зокардіс^® Плюс 30/12,5 у період годування груддю не рекомендується. При застосуванні препарату Зокардіс^® Плюс 30/12,5 у період годування груддю доза повинна бути максимально низькою.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Спеціальних відповідних досліджень не проводили. Але треба пам’ятати, що у пацієнтів, які застосовують антигіпертензивні препарати, іноді можуть з’явитися сонливість, запаморочення або загальна слабкість, тому у таких випадках слід утримуватися від керування транспортними засобами та роботи з механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Препарат Зокардіс^â Плюс 30/12,5 застосовувати 1 раз на добу незалежно від вживання їжі.

Перед застосуванням комбінованого препарату з фіксованим вмістом зофеноприлу та гідрохлоротіазиду рекомендується встановити їх оптимальні дози окремо.

У разі необхідності можлива безпосередня заміна монопрепаратів на комбінований препарат.

Для полегшення ковтання таблетку можна розділити на дві половини та проковтнути їх по черзі у призначений час. Риска призначена для того, щоб розділити таблетку для полегшення ковтання, а не для розподілу на рівні дозування.

Дорослі (18-65 років).

Пацієнтам без порушень водно-електролітного обміну застосовувати 1 таблетку на добу.

Пацієнтам із порушенням водно-електролітного обміну препарат застосовувати не рекомендується.

Пацієнти літнього віку (віком від 65 років).

Пацієнтам літнього віку з нормальним кліренсом креатиніну зміна дозування не потрібна. Пацієнтам літнього віку зі зниженим рівнем кліренсу креатиніну (менше 45 мл/хв) препарат не рекомендується.

Кліренс креатиніну можна розрахувати на підставі сироваткової концентрації креатиніну за формулою Кокрофта-Голта:

                КК (мл / хв) =     [(140 - вік) * маса тіла (кг)]

                                           72 * сироватковий К (мг/дл)

Вищевказаний метод застосовують для розрахунку кліренсу креатиніну у чоловіків. У жінок отримане значення множать на 0,85.

Діти (віком до 18 років).

Застосування препарату Зокардіс^® Плюс 30/12,5 дітям не рекомендується через відсутність даних щодо безпеки  та ефективності.

Пацієнти з порушенням функції нирок або які отримують сеанси гемодіалізу.

Пацієнти з легким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну > 45 мл/хв) не вимагають корекції дози. Пацієнтам з помірним або тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 45 мл/хв) застосування препарату Зокардіс^® Плюс 30/12,5 не рекомендується. Пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) препарат Зокардіс^® Плюс 30/12,5  протипоказаний. Пацієнтам, які отримують сеанси гемодіалізу, препарат Зокардіс^® Плюс 30/12,5 не рекомендується.

Пацієнти з порушенням функції печінки.

Для пацієнтів з артеріальною гіпертензією  із легким або помірним порушенням функції печінки зміна дозування не потрібна. Пацієнтам з артеріальною гіпертензією  із тяжким порушенням функції печінки препарат Зокардіс^® Плюс 30/12,5 протипоказаний.

Діти.

Застосування препарату дітям не рекомендується через відсутність даних щодо безпеки  та ефективності.

Передозування.

Симптомами передозування є тяжка артеріальна гіпотензія, шок, ступор, брадикардія, електролітні порушення, ниркова недостатність.

Лікування.

Проводиться підтримуюча і симптоматична терапія. Пацієнту слід перебувати під наглядом лікаря, бажано у відділенні інтенсивної терапії. Вимагається постійний контроль рівня електролітів та креатиніну у сироватці крові. Терапевтичні заходи залежать від природи та тяжкості симптомів. У випадку нещодавнього застосування препарату проводи промивання шлунка, штучне блювання, призначаюти адсорбенти і натрію сульфат. При зниженні артеріального тиску пацієнта перевести у протишокове положення та вирішити питання щодо застосування препаратів, які збільшують об’єм циркулюючої крові та/або про призначення ангіотензину II.

Брадикардію та надмірні вагусні реакції усунути атропіном. У разі необхідності застосовувати штучний водій ритму. Інгібітори АПФ піддаються діалізу, але слід уникати використання поліакрилонітрильних мембран з високою пропускною спроможністю.

Передозування гідрохлоротіазидом супроводжується електролітними порушеннями (гіпокаліємія, гіпохлоремія) та дегідратацією через посилення діурезу. Найчастішими симптомами передозування є нудота та сонливість. Гіпокаліємія може супроводжуватися судомами м’язів розвитком або посиленням аритмій, спричинених одночасним застосуванням серцевих глікозидів або деяких антиаритмічних препаратів.

Побічні реакції.

У проведених контрольованих клінічних дослідженнях з участю 597 пацієнтів, які отримували у порядку рандомізації зофеноприл та гідрохлоротіазид, не спостерігалося побічних реакцій, специфічних для цього комбінованого препарату. Спостерігалися лише побічні реакції, що були раніше встановлені для зофеноприлу кальцію та гідрохлоротіазиду. Частота побічних реакцій не пов’язана зі статтю або віком хворого.

Побічні реакції, що спостерігалися під час проведення клінічних випробувань, та ті, що мали щонайменше імовірний або можливий взаємозв’язок із лікуванням препаратом Зокардіс^® Плюс 30/12,5, наведені у таблиці 1. Ці реакції класифікуються за системами органів та частотою виникнення: дуже часто: ≥ 1/10; часто: ≥ 1/100, < 1/10; іноді: ≥ 1/1000, ≤ 1/100; рідко: ≥1/10000, < 1/1000; дуже рідко: ≤ 1/10000.

Таблиця 1

ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ОКРЕМИХ КОМПОНЕНТІВ

Відомі побічні реакції, характерні для кожної діючої речовини при їх окремому застосуванні, що можуть спостерігатися при застосуванні препарату Зокардіс^® Плюс 30/12,5.

ЗОФЕНОПРИЛ

Нижче наведені побічні реакції, що найчастіше спостерігаються при застосуванні та типові для інгібіторів АПФ, які спостерігалися під час клінічних досліджень зофеноприлу.

Таблиця 2

Побічні реакції, що можуть спостерігатися при застосуванні препаратів інгібіторів АПФ.

З боку системи крові та лімфатичної системи. 

У деяких пацієнтів спостерігалися агранулоцитоз і панцитопенія; були повідомлення про розвиток гемолітичної анемії у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.

Ендокринні порушення.

Невідомо: порушення секреції антидіуретичного гормону.

З боку харчування та обміну речовин.

Дуже рідко: гіпоглікемія.

Психічні порушення.

Рідко: депресія, зміна настрою, порушення сну, сплутаність свідомості.

З боку нервової системи.

Іноді: парестезія, дисгевзія, порушення відчуття рівноваги.

З боку органів зору.

Рідко:розмитість зору.

З боку органів слуху та лабіринту.

Рідко: тиннітус.

З боку серцевої системи.

Були повідомлення про окремі випадки тахікардії, пальпітації, аритмій, стенокардії, інфаркту міокарда при застосуванні інгібіторів АПФ на тлі артеріальної гіпотензії.

З боку судинної системи.

На початку терапії або при підвищенні дозування препарату спостерігалися значна артеріальна гіпотензія. Найчастіше вона спостерігалася у групах ризику (відповідна інформація наведена у розділі «Особливості застосування»). Артеріальна гіпотензія може супроводжуватися запамороченням, відчуттям слабкості, порушенням зору, зрідка – втратою свідомості (синкопе). Рідко спостерігається гіперемія шкіри.

З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння.

Рідко: задишка, синусит, риніт, глосит, бронхіт, бронхоспазм. У деяких пацієнтів розвивався ангіоневротичний набряк із залученням тканин обличчя, ротової порожнини та глотки, а в окремих випадках ангіоневротичний набряк спричиняв обструкцію верхніх дихальних шляхів, що призводила до летальних наслідків.

З боку шлунково-кишкового тракту.

Іноді: біль у животі, діарея, запор, сухість у роті. Були повідомлення про окремі випадки панкреатиту та кишкової непрохідності, пов’язаними із застосуванням інгібіторів АПФ. Дуже рідко спостерігається ангіоневротичний набряк кишечнику.

З боку гепатобіліарної системи.

Були повідомлення про окремі випадки холестатичної жовтяниці та гепатиту, що пов’язані із застосуванням інгібіторів АПФ.

З боку шкіри та підшкірної клітковини.

Іноді мають місце алергічні реакції і реакції гіперчутливості, такі як свербіж, кропив’янка, поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, псоріазоподібні висипання, алопеція, що можуть супроводжуватися підвищенням температури тіла, міалгією, артралгією, еозинофілією, та/або підвищенням титру антинуклеарних антитіл (АНА). Рідко: гіпергідроз.

З боку опорно-рухової системи.

Іноді: міалгія. 

З боку нирок та сечовидільної системи.

Можливий розвиток або посилення ниркової недостатності. Були повідомлення про гостру ниркову недостатність (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Рідко спостерігалися розлади сечовипускання.

З боку репродуктивної системи та грудних залоз.

Рідко: еректильна дисфункція.

Загальні порушення.

Дуже рідко: периферичні набряки та біль у грудній клітці.

Додаткові методи досліджень.

Може спостерігатися оборотне підвищення рівня сечовини та креатиніну в крові, зокрема, при наявній нирковій недостатності, тяжкій серцевій недостатності і реноваскулярній гіпертензії. У деяких пацієнтів спостерігалося зниження гемоглобіну та гематокриту, зменшення кількості тромбоцитів та лейкоцитів. Були повідомлення про підвищення рівня ферментів печінки і білірубіну у сироватці крові.

ГІДРОХЛОРОТІАЗИД

Нижче наведені побічні реакції, що можуть спостерігатися при застосуванні гідрохлоротіазиду.

З боку системи крові та лімфатичної системи.

Лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функції кісткового мозку.

З боку імунної системи.

Анафілактичні реакції.

З боку харчування та обміну речовин.

Анорексія, дегідратація, подагра, цукровий діабет, метаболічний алкалоз, гіперурикемія, гіперглікемія, гіперамілаземія, електролітні порушення (гіпонатріємія, гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіпохлоремія, гіперкальціємія у тому числі).

Психічні порушення.

Апатія, сплутаність свідомості, депресія, підвищена збудливість, неспокій, порушення сну.

З боку нервової системи.

Судоми, помутніння свідомості, кома, головний біль, запаморочення, парестезії, параліч.

З боку органів зору.

Ксантопсія, розмитість зору, міопія (посилення міопії), зменшення сльозовиділення.

З боку органів слуху та лабіринту.

Вертиго.

З боку серцевої системи.

Аритмії, пальпітація.

З боку судинної системи.

Ортостатична гіпотензія, тромбоз, емболія, шок.

З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння.

Пневмонія, інтерстиціальні захворювання легень, набряк легень.

З боку шлунково-кишкового тракту.

Сухість у роті, нудота, блювання, дискомфорт у шлунку, діарея, запор, біль у животі, паралітична кишкова непрохідність, метеоризм, сіаладеніт, панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи.

Холестатична жовтяниця, холецистит

З боку шкіри та підшкірної клітковини.

Свербіж, геморагічні висипання (пурпура), кропив’янка, фотосенсибілізація, висипання, шкірна форма системного червоного вовчака, некротизуючий васкуліт, токсичний епідермальний некроліз.

З боку опорно-рухової системи.

Судоми м’язів, міалгія.

З боку нирок та  сечовидільної системи.

Порушення функції нирок, гостра ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит, глюкозурія.

З боку репродуктивної системи та грудних залоз.

Еректильна дисфункція.

Загальні порушення.

Астенія, підвищення температури тіла, втома, спрага.

Додаткові методи дослідження.

Зміни на електрокардіограмі (ЕКГ), підвищення рівня холестерину та тригліцеридів у крові.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції: дуже важливо повідомляти про підозрювані побічні реакції після реєстрації  препарату. Це дає змогу безперервно спостерігати за співвідношенням користь/ризик лікарського засобу.

Термін придатності. 3 роки.

Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 30 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка. Блістери по 14 таблеток, вкритих оболонкою; 1 або 2блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Менаріні – Фон Хейден ГмбХ.

А. Менаріні Мануфактурінг Логістікс енд Сервісес С.р.Л.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Лейпцігер штрасе 7-13, 01097 Дрезден, Німеччина.

Віа Кампо ді Піле, 67100 Л’Аквіла (АК), Італія.

Заявник.

Менаріні Інтернешонал Оперейшонс Люксембург С.А.

Місцезнаходження заявника.

1, Авеню де ла Гар, Л-1611 Люксембург, Люксембург.