ІНСТРУКЦІЯ для медичного застосування лікарського засобу |
|
ГІДРОХЛОРТІАЗИД (HYDROCHLOROTHIAZIDE) |
|
Склад: діюча речовина:гідрохлортіазид; 1 таблетка містить гідрохлортіазиду (у перерахуванні на 100 % суху речовину) – 25 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат, повідон, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат. |
|
Лікарська форма. Таблетки. |
| Основні фізико-хімічні властивості:таблетки білого або білого з жовтуватим відтінком кольору, з двоопуклою поверхнею. На поверхні таблеток допускаються мармуровість і вкраплення сірого кольору.
Фармакотерапевтична група. Сечогінні препарати з помірно вираженою активністю, група тіазидів. Прості тіазидні діуретики. Гідрохлортіазид. Код АТХ С03А А03. |
|
Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Гідрохлортіазид є тіазидним діуретиком середньої сили дії. Знижує реабсорбцію іонів натрію на рівні кортикального сегменту петлі Генле, не впливаючи на ділянку, яка проходить у мозковому шарі нирки. Гідрохлортіазид блокує карбоангідразу у проксимальному відділі звитих канальців, прискорює виведення із сечею іонів калію, гідрокарбонатів та фосфатів. Практично не впливає на стан кислотно-лужного балансу (іони натрію виводяться або разом з іонами хлору, або з гідрокарбонат-іонами, тому при алкалозі посилюється виведення гідрокарбонатів, при ацидозі – хлоридів). Гідрохлортіазид підвищує виведення іонів магнію, затримує виведення уратів. Гідрохлортіазид знижує виведення кальцію із сечею, зменшуючи утворення кальцієвих ниркових каменів. Гідрохлортіазид чинить гіпотензивну дію. Антигіпертензивна дія настає через 3-4 дні, але для досягнення оптимального терапевтичного ефекту може знадобитися 3-4 тижні. Гіпотензивна дія зберігається протягом тижня після відміни препарату. Дія гідрохлортіазиду знижується при зменшенні швидкості клубочкової фільтрації та припиняється при кліренсі креатиніну менше 30 мл/хв. Фармакокінетика. Після прийому гідрохлортіазид швидко, але не повністю (60-80 %) всмоктується зі шлунково-кишкового тракту. Діуретичний ефект розвивається через 1-2 години, досягає максимуму через 4 години та триває 10-12 годин. Зв’язування з білками плазми крові становить 40 %. Гідрохлортіазид проникає через плацентарний бар’єр та в грудне молоко. Гідрохлортіазид не підлягає істотному метаболізму. Первинний шлях елімінації – ниркова екскреція у незміненому вигляді. Період напіввиведення у пацієнтів з нормальною функцією нирок становить близько 6 годин, у пацієнтів з помірно вираженою нирковою недостатністю – 11,5 години.
Клінічні характеристики. Показання. · Набряковий синдром різного генезу (при застійній серцевій недостатності, цирозі печінки з асцитом, нефротичному синдромі, хронічній нирковій недостатності, передменструальному синдромі, затримці рідини при ожирінні, а також спричинений прийомом ліків, наприклад кортикостероїдами); · артеріальна гіпертензія (як монотерапія або у комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами); · симптоматичне лікування нефрогенного нецукрового діабету (для зменшення поліурії); · субкомпенсовані форми глаукоми; · профілактика утворення кальцієвих ниркових конкрементів.
|
| Протипоказання. · Підвищена чутливість до гідрохлортіазиду, інших сульфонамідів або до будь-якого компонента препарату; · тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв); · механічна непрохідність сечовивідних шляхів; · тяжка печінкова недостатність, печінкова енцефалопатія; · анурія; · подагра (тяжкі форми); · гіповолемія; · декомпенсований цукровий діабет; · порушення водно-сольового обміну (гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіпонатріємія). |
|
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. Серцеві глікозиди: підвищується імовірність токсичних ефектів глікозидів (у т.ч. підвищеної збудливості шлуночків) внаслідок розвитку тіазидіндукованих гіпокаліємії та гіпомагніємії. Амфотерицин В (парентерально), проносні, які стимулюють моторику кишечнику, глюкокортикостероїди, адренокортикотропний гормон, кальцитонін: гідрохлортіазид може підсилювати електролітний дисбаланс, особливо гіпокаліємію. Солі кальцію та вітамін D: тіазидні діуретики знижують екскрецію кальцію та можуть підвищити рівень кальцію у плазмі крові. Слід контролювати рівень кальціюв сироватці кровіта корегувати дозу препарату кальцію/вітаміну D. Препарати, що спричиняють зміни рівня каліюв сироватці крові: підвищується ризик розвитку серцевих аритмій, у т.ч. вентрикулярної тахікардії (наприклад, torsade de pointes): · антиаритмічні препарати клас Iа (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід); · антиаритмічні препарати клас III (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутілід); · нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпірид, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол); · інші (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін). Карбамазепін:розвиток гіпонатріємії. Слід контролювати рівень електролітів, у разі необхідності застосовувати діуретики інших груп. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилову кислоту > 3 г/добу і неселективні НПЗП: при одночасному прийомі НПЗП можуть послаблювати антигіпертензивний ефект гідрохлортіазиду та посилювати вплив гідрохлортіазиду на рівень калію в сироватці крові. Дифлузаніл: підвищується концентрація гідрохлортіазиду у плазмі крові та знижується його гіперурикемічна дія. Етанол, барбітурати (наприклад, фенобарбітал), діазепам, наркотичні анальгетики, антидепресанти: можуть підсилювати гіпотензивну дію гідрохлортіазиду. Пресорні аміни (наприклад, епінефрин, норепінефрин): гідрохлортіазид зменшує їх вплив на артеріальний тиск. Гіпотензивні препарати: при спільному застосуванні з гідрохлортіазидом може виникнути необхідність зменшення дози гіпотензивних препаратів для попередження надмірного зниження артеріального тиску. Солі літію: слід уникати одночасного застосування з гідрохлортіазидом через можливість підвищення концентрації солей літію у плазмі крові до токсичного рівня. Протидіабетичні препарати (пероральні препарати, інсулін): на тлі лікування тіазидами можливе порушення толерантності до глюкози, розвиток гіперглікемії. Може виникнути потреба у зміні дозування. Метформін: застосовувати з обережністю з огляду на ризик лактатного ацидозу через можливу гідрохлортіазид-індуковану функціональну ниркову недостатність. Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин): можливе посилення міорелаксуючого ефекту. Цитотоксичні препарати (наприклад, циклофосфамід, метотрексат): тіазиди можуть знижувати ниркову екскрецію цитотоксичних препаратів та підсилювати їх мієлосупресивні ефекти. Холестирамін і смоли колестиполу: навіть при одноразовому прийомі холестирамінові чи колестиполові смоли зв’язують гідрохлортіазид і зменшують його всмоктування з травного тракту на 85 % та 43 % відповідно. Антиподагричні засоби (пробенецид, сульфінпіразон і алопуринол): необхідна корекція дози урикозуричних препаратів, оскільки гідрохлортіазид може підвищити рівень сечової кислоти в сироватці крові. Може бути необхідним збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлортіазиду, може збільшувати частоту реакцій гіперчутливості на алопуринол. Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін, біпериден):підвищують біодоступність тіазидних діуретиків, зменшуючи моторику травного тракту і швидкість випорожнення шлунка. Саліцилати: у разі високих доз саліцилатів гідрохлортіазид може посилювати їх токсичну дію на центральну нервову систему. Метилдопа: повідомлялося про окремі випадки гемолітичної анемії при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом. Циклоспорин: підвищується ризик виникнення гіперурикемії і подагри. b-блокатори і діазоксид: можливе підвищення їх гіперглікемічного ефекту за рахунок тіазидів. Амантадин: гідрохлортіазид може підвищити ризик побічних реакцій амантадину. Йодовмісні контрастні засоби: у разі діуретик-індукованого зневоднення підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо на тлі високих доз препаратів йоду. Перед застосуванням слід провести регідратацію.
Особливості застосування. Порушення функцій нирок. Пацієнтам з вираженими порушеннями функції нирок слід з обережністю застосовувати діуретики, в т.ч. гідрохлортіазид. Тіазиди можуть спричинити або прискорити розвиток азотемії та посилити вже існуючі порушення функцій нирок. Можливі кумулятивні ефекти препарату. При прогресуванні порушення функції нирок, суттєвому посиленні азотемії та розвитку олігурії застосування діуретика слід припинити. Порушення функцій печінки. Тіазиди слід застосовувати з обережністю пацієнтам з порушеннями функції печінки або з прогресуючими захворюваннями печінки, оскільки ці препарати можуть спричинити внутрішньопечінковий холестаз, а навіть незначні зміни водно-електролітного балансу або рівня аміаку крові можуть спровокувати/прискорити розвиток печінкової коми, печінкової енцефалопатії, гепаторенального синдрому. У цьому випадку лікування діуретиками слід припинити. Реакції гіперчутливості. Слід пам'ятати про можливість їх виникнення у пацієнтів з/без алергічних захворювань або бронхіальної астми в анамнезі. Повідомлялося про розвиток або загострення захворювань сполучної тканини, наприклад системного червоного вовчаку, на тлі прийому тіазидів. Гостра міопія і вторинна закритокутова глаукома. Гідрохлортіазид може спричинити реакцію ідіосинкразії, що призводить до розвитку гострої транзиторної міопії та гострої закритокутової глаукоми. Симптоми характеризуються гострим початком зниження гостроти зору та/або очного болю і зазвичай розвиваються від кількох годин до кількох тижнів від початку лікування гідрохлортіазидом. Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до постійної втрати зору. Первинним заходом лікування є припинення застосування гідрохлортіазіду якомога швидше. Надалі слід розглянути невідкладне медикаментозне або хірургічне лікування, якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим. Фактором ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми може бути алергія на сульфонаміди або пеніцилін в анамнезі. Водний та електролітний баланс. Застосування тіазидів слід розпочинати тільки після корекції вже існуючих порушень водно-електролітного балансу. Усіх пацієнтів, які отримують терапію діуретиками, слід обстежувати для виявлення можливого водно-електролітного дисбалансу, у т.ч. гіповолемії, гіпонатріємії, гіпокаліємії, гіпомагніємії, гіпохлоремічного алкалозу. Слід регулярно контролювати концентрації калію, магнію, натрію та інших електролітів крові, а також кліренс креатиніну плазми крові при тривалому застосуванні діуретиків. Визначення рівнів електролітів у сироватці крові та сечі особливо важливо, коли пацієнт страждає надмірним блюванням та/або діареєю або отримує парентерально рідини. На рівень електролітів сироватки крові також може впливати одночасне застосування таких препаратів, як серцеві глікозиди, глюкокортикостероїди, адренокортикотропний гормон. Тіазиди слід застосовувати з обережністю при захворюваннях, що супроводжуються підвищеною втратою калію. Гіпокаліємія може підвищувати токсичні ефекти серцевих глікозидів (наприклад, вентрикулярну збудливість). Конкурентний дефіцит магнію може ускладнити корекцію гіпокаліємії. При тривалому застосуванні гідрохлортіазиду пацієнтам рекомендується дотримуватися дієти, збагаченої калієм, та/або застосування препаратів калію. У пацієнтів з набряками у спекотну погоду може виникати дилюційна гіпонатріємія; відповідними коригуючими заходами є обмеження води, а не введення солі, крім випадків, коли гіпонатріємія загрожує життю. Моніторинг електролітів сироватки крові особливо показаний пацієнтам літнього віку, пацієнтам з асцитом внаслідок цирозу печінки або з набряками внаслідок нефротичного синдрому. У випадку нефротичного синдрому гідрохлортіазид слід застосовувати тільки під суворим контролем у пацієнтів з нормальним рівнем калію крові, без ознак гіповолемії або тяжкої гіпоальбумінемії. Попереджувальними симптомами водно-електролітного дисбалансу, незалежно від причини, є сухість у роті, відчуття спраги, слабкість, млявість, сонливість, неспокій, сплутаність свідомості, судоми, м'язові болі або спазми (крампи), м'язова втома, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія, нудота, блювання. Артеріальна гіпотензія та гіпотензивні препарати. Як і при застосуванні інших антигіпертензивних лікарських засобів, у деяких пацієнтів може виникати симптомтоматична артеріальна гіпотензія. Тізиди можуть посилювати дію інших антигіпертензивних препаратів. При сумісному застосуванні з гідрохлортіазидом може виникнути необхідність зменшення дози гіпотензивних препаратів для попередження надмірного зниження артеріального тиску. Антигіпертензивна дія гідрохлортіазиду може посилитися після симпатектомії. Ішемічна хвороба серця, судин головного мозку, стеноз аортального і мітрального клапанів. Препарат слід призначати з обережністю через можливе надмірне зниження артеріального тиску, яке може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. З особливою обережністю призначати пацієнтам при церебральному та коронарному атеросклерозі. Пацієнти літнього віку. При призначенні гідрохлортіазиду слід враховувати, що пацієнти цієї вікової категорії можуть бути більш чутливі до препарату, тому вдвічі зменшена терапевтична доза може бути достатньою. Необхідно враховувати, що у пацієнтів літнього віку кліренс креатиніну залежить від віку, маси тіла, статі. Метаболічні та ендокринологічні ефекти. Діуретики, включаючи гідрохлортіазид, можуть спричинити порушення толерантності до глюкози, розвиток гіперглікемії. Може виникнути потреба в корекції доз інсуліну та оральних гіпоглікемічних засобів (див. розділ«Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Можлива маніфестація латентного діабету під час терапії тіазидами. Діуретики можуть знижувати екскрецію кальцію з сечею і, як наслідок, спричиняти незначне транзиторне підвищення його рівня у плазмі крові. Значна гіперкальціємія може бути проявом латентного гіперпаратиреозу. Патологічні зміни у паращитовидних залозах з гіперкальціємією та гіпофосфатемією спостерігалися у деяких пацієнтів при тривалий терапії тіазидами. Прийом тіазидів слід припинити перед обстеженням функції паращитовидних залоз. При застосуванні гідрохлортіазиду може підвищуватися концентрація вільного білірубіну у сироватці крові (внаслідок витіснення зі зв’язку з альбумінами). Можливе підвищення рівня холестерину, ЛПНП та тригліцеридів. Тіазиди можуть знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові без ознак порушення функції щитовидної залози. У деяких пацієнтів лікування тіазидами може спричинити гіперурикемію та погіршити перебіг/спровокувати напад подагри у схильних до цього пацієнтів. На тлі застосування гідрохлортіазиду можливі хибно-позитивні результати антидопінгового тесту. Препарат містить лактозу, тому пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід застосовувати препарат.
Застосування у період вагітності або годування груддю. Гідрохлортіазид у період вагітності можна призначати тільки після оцінки співвідношення користь для матері/ризик для плода, оскільки препарат зменшує об'єм плазми у матері, матково-плацентарне кровопостачання та проникає через плацентарний бар'єр. Існує ризик розвитку у плода ембріональної або неонатальної жовтяниці, тромбоцитопенії та інших побічних ефектів. Оскільки гідрохлортіазид проникає у грудне молоко, при необхідності застосування препарату годування груддю слід припинити.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Доки не буде з'ясована індивідуальна реакція на препарат, слід утримуватися від керування автотранспортом або іншими механізмами, враховуючи, що під час лікування можливе зниження здатності до концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, виникнення запаморочення, порушення зору.
Спосіб застосування та дози. Дозу гідрохлортіазиду встановлює лікар індивідуально. Таблетки слід приймати після їди. У зв'язку зі збільшенням виведення калію та магнію під час лікування може бути необхідним проведення замісної терапії калієм (К+ < 3,0 ммоль/л) та магнієм. При набряковому синдромі початкова доза становить 25-75 мг (залежно від клінічної ефективності) 1 раз на добу або 1 раз в 2 дні. Максимальна добова доза – 100 мг. Як антигіпертензивний засіб Гідрохлортіазид призначати у початковій добовій дозі 25-50 мг на один прийом у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими гіпотензивними препаратами. В окремих випадках ефективне застосування у початковій дозі 12,5* мг. При необхідності дозу підвищувати, але максимальна добова доза не має перевищувати 100 мг на добу. *При необхідності застосування гідрохлортіазиду в дозі 12,5 мг слід застосовувати препарат з можливістю такого дозування. Гіпотензивна дія гідрохлортіазиду проявляється протягом 3-4 днів, однак для досягнення оптимального ефекту може знадобитися до 3-4 тижнів. Після закінчення лікування гіпотензивний ефект зберігається близько 1 тижня. При передменструальному набряку звичайна доза становить 25 мг на добу, її слід застосовувати у період від початку прояву симптомів до початку менструації. При нефрогенному нецукровому діабеті середня терапевтична доза становить 50 мг на добу. У разі необхідності доза може бути підвищена до 100 мг на добу. Для профілактики утворення конкрементів (каменів) призначати по 50 мг 2 рази на добу. Для зниження внутрішньоочного тиску при глаукомі призначати по 25 мг 1 раз в 1-6 днів; ефект настає через 24-48 години. Добова дозапрепарату для дітей віком від 2 років становить 1-2 мг/кг маси тіла. Залежно від маси тіла дітям від 2 до 12 років – 37,5-100 мг на добу. Кратність прийому – 1-2 рази на добу.
Діти. Застосовувати дітям віком від 2 років.
Передозування. Симптоми: дегідратація, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія. Унаслідок цього виникають: спрага, нудота, блювання, тахікардія, втома, слабкість, запаморочення, порушення свідомості, артеріальна гіпотензія, брадикардія, порушення ритму серця, спазми/судоми литкових м’язів, парестезії, поліурія, олігурія або анурія, шок, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (особливо у хворих із нирковою недостатністю). Лікування: симптоматична та підтримуюча терапія, специфічного антидоту немає. Рекомендується промивання шлунка та застосування активованого вугілля для зменшення абсорбції препарату. У випадку виникнення артеріальної гіпотензії необхідно надати пацієнту горизонтальне положення з припіднятими ногами. Слід компенсувати об’єм рідини та нормалізувати електролітний дисбаланс (у випадку артеріальної гіпотензії або шоку). У разі необхідності забезпечити доступ кисню або зробити штучне дихання. Слід контролювати водно-електролітний баланс (особливо рівень калію в сироватці крові) та лабораторні показники функції нирок до їх нормалізації.
Побічні реакції. |
| Кров та лімфатична система: лейкопенія, нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія з/без пурпури, гемолітична та апластична анемії, зменшення гематокриту, мієлосупресія, лімфаденопатія. Імунна система: реакції гіперчутливості, включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок, ангіоневротичні набряки (у т.ч. набряки обличчя, губ, язика, гортані, кінцівок, кишкові набряки). Порушення метаболізму: гіперурикемія, що може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання, порушення балансу електролітів, включаючи гіпонатріємію та гіпокаліємію, гіпомагніємію, гіперкальціємію, підвищення рівнів ліпідів крові; подагра, гіперглікемія, глюкозурія, порушення толерантності до глюкози, що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету, гіпохлоремічний алкалоз;підвищення рівнів сечовини та креатиніну, ферментів печінки та білірубіну,холестерину, тригліцеридів у плазмі крові. Психічні розлади: неспокій, депресія, порушення сну, сплутаність свідомості, дезорієнтація, сонливість, зміна настрою та психіки, нервозність. Нервова система: запаморочення, головний біль, парестезії, судоми, незвична втомлюваність та слабкість, апатія, уповільнення процесу мислення, непритомність, астенія. Органи зору: нечіткість зору, ксантопсія, кон'юктивіт, гостра міопія і вторинна гостра закритокутова глаукома. Органи слуху та рівноваги: вертиго, дзвін у вухах. Серцево-судинна система: аритмії, ортостатична гіпотензія, артеріальна гіпотензія, тахікардія. Дихальна система, органи грудної клітки і середостіння: респіраторний дистрес-синдром, включаючи пневмоніт і набряк легенів. Травна система: анорексія, нудота, блювання, діарея, запор, сухість у роті, посилення спраги, стоматит⁄афтозні язви, глосит, зміна смакових відчуттів, біль/спазм в епігастральній ділянці, панкреатит. Гепатобіліарна система: розвиток печінкової енцефалопатії або печінкової коми, гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця, холецистит. Шкіра та підшкірна клітковина: шкірний висип, фотосенсибілізація, свербіж, кропив'янка, пурпура, еритродермія, некротичний васкуліт, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, шкірні вовчакоподібні реакції, алопеція. Опорно-руховий апарат: судоми або біль у м'язах. Сечовидільна система: порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність. Інші: зниження потенції/імпотенція, підвищення температури тіла, сіалоденіт.
Термін придатності. 5 років.
|
| Умови зберігання. В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці. |
| Упаковка. По 10 таблеток у блістері, по 2 блістери в пачці; по 20 таблеток у блістері. |
| Категорія відпуску. За рецептом. |
|
Виробник. Публічне акціонерне товариство «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод». |
ИНСТРУКЦИЯ
по медицинскому применению лекарственного средства
ГИДРОХЛОРТИАЗИД
(HYDROCHLOROTHIAZIDE)
Состав:
действующее вещество: гидрохлортиазид;
1 таблетка содержит гидрохлортиазида (в перерасчете на 100 % сухое вещество) – 25 мг;
вспомогательные вещества: лактозы моногидрат, повидон, целлюлоза микрокристаллическая, крахмал кукурузный, магния стеарат.
Лекарственная форма. Таблетки.
Основные физико-химические свойства: таблетки белого или белого с желтоватым оттенком цвета, с двояковыпуклой поверхностью. На поверхности таблеток допускаются мраморность и вкрапления серого цвета.
Фармакотерапевтическая группа. Мочегонные препараты с умеренно выраженной активностью, группа тиазидов. Простые тиазидные диуретики. Гидрохлортиазид.
Код АТХ С03А А03.
Фармакологические свойства.
Фармакодинамика.
Гидрохлортиазид является тиазидным диуретиком средней силы действия. Снижает реабсорбцию ионов натрия на уровне кортикального сегмента петли Генле, не влияя на участок, который проходит в мозговом слое почки. Гидрохлортиазид блокирует карбоангидразу в проксимальном отделе извитых канальцев, ускоряет выведение с мочой ионов калия, гидрокарбонатов и фосфатов. Практически не влияет на состояние кислотно-щелочного баланса (ионы натрия выводятся либо вместе с ионами хлора, либо с гидрокарбонат-ионами, поэтому при алкалозе усиливается выведение гидрокарбонатов, при ацидозе – хлоридов). Гидрохлортиазид повышает выведение ионов магния, задерживает выведение уратов. Гидрохлортиазид снижает выведение кальция с мочой, уменьшая образование кальциевых почечных камней.
Гидрохлортиазид оказывает гипотензивное действие. Антигипертензивное действие наступает через 3-4 дня, но для достижения оптимального терапевтического эффекта может понадобиться 3-4 недели. Гипотензивное действие сохраняется на протяжении недели после отмены препарата.
Действие гидрохлортиазида снижается при уменьшении скорости клубочковой фильтрации и прекращается при клиренсе креатинина меньше 30 мл⁄мин.
Фармакокинетика.
После приема внутрь гидрохлортиазид быстро, но не полностью (60-80 %) всасывается из желудочно-кишечного тракта. Диуретический эффект развивается через 1-2 часа, достигает максимума через 4 часа и продолжается 10-12 часов. Связывание с белками плазмы крови составляет 40 %. Гидрохлортиазид проникает через плацентарный барьер и в грудное молоко.
Гидохлортиазид не подлежит существенному метаболизму. Первичный путь элиминации –
почечная экскреция в неизмененном виде. Период полувыведения у пациентов с нормальной функцией почек составляет около 6 часов, у пациентов с умеренно выраженной почечной недостаточностью – 11,5 часа.
Клинические характеристики.
Показания.
· Отечный синдром различного генеза (при застойной сердечной недостаточности, циррозе печени с асцитом, нефротическом синдроме, хронической почечной недостаточности, предменструальном синдроме, задержке жидкости при ожирении, а также вызванные приемом лекарств, например кортикостероидами);
· артериальная гипертензия (как монотерапия или в комбинации с другими антигипертензивными препаратами);
· симптоматическое лечение нефрогенного несахарного диабета (для уменьшения полиурии);
· субкомпенсированные формы глаукомы;
· профилактика образования кальциевых почечных конкрементов.
Противопоказания.
· Повышенная чувствительность к гидрохлортиазиду, другим сульфонамидам или к любому из компонентов препарата;
· тяжелая почечная недостаточность (клиренс креатинина ниже 30 мл/мин);
· механическая непроходимость мочевыводящих путей;
· тяжелая печеночная недостаточность, печеночная энцефалопатия;
· анурия;
· подагра (тяжелые формы);
· гиповолемия;
· декомпенсированный сахарный диабет;
· нарушение водно-солевого обмена (гипокалиемия, гиперкальциемия, гипонатриемия).
Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий.
Сердечные гликозиды: повышается вероятность токсических эффектов гликозидов (в т.ч. повышенной возбудимости желудочков) в результате развития тиазидиндуцированных гипокалиемии и гипомагниемии.
Амфотерицин В (парентерально), слабительные, которые стимулируют моторику кишечника, глюкокортикостероиды, аденокортикотропный гормон, кальцитонин: гидрохлортиазид может усиливать электролитный дисбаланс, особенно гипокалиемию.
Соли кальция и витамин D: тиазидные диуретики снижают экскрецию кальция и могут повысить уровень кальция в плазме крови. Следует контролировать уровень кальция в сыворотке крови и корректировать дозу препарата кальция/витамина D.
Препараты, вызывающие изменения уровня калия в сыворотке крови: повышается риск развития сердечных аритмий, в т.ч. вентрикулярной тахикардии (например, torsade de pointes):
· антиаритмические препараты класс Iа (например, хинидин, гидрохинидин, дизопирамид);
· антиаритмические препараты класс III (например, амиодарон, соталол, дофетилид, ибутилид);
· нейролептики (например, тиоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, циамемазин, сульпирид, сультоприд, амисульпирид, тиаприд, пимозид, галоперидол, дроперидол);
· другие (например, бепридил, цизаприд, дифеманил, эритромицин, галофантрин, мизоластин,пентамидин, терфенадин, винкамин).
Карбамазепин: развитие гипонатриемии. Следует контролировать уровень электролитов, в случае необходимости применять диуретики других групп.
Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП), включая селективные ингибиторы ЦОГ-2, ацетилсалициловую кислоту > 3 г/сутки и неселективные НПВП: при одновременном приеме НПВП могут ослаблять антигипертензивный эффект гидрохлортиазида и усиливать влияние гидрохлортиазида на уровень калия в сыворотке крови.
Дифлузанил: повышается концентрация гидрохлортиазида в плазме крови и снижается его гиперурикемическое действие.
Этанол, барбитураты (например, фенобарбитал), диазепам, наркотические анальгетики, антидепрессанты: могут усиливать гипотензивное действие гидрохлортиазида.
Прессорные амины (например, эпинефрин, норэпинефрин): гидрохлортиазид уменьшает их влияние на артериальное давление.
Гипотензивные препараты: при совместном применении с гидрохлортиазидом может возникнуть необходимость уменьшения дозы гипотензивных препаратов для предупреждения чрезмерного снижения артериального давления.
Соли лития: следует избегать одновременного применения с гидрохлортиазидом из-за возможности повышения концентрации солей лития в плазме крови до токсического уровня.
Противодиабетические препараты (пероральные препараты, инсулин): на фоне лечения тиазидами возможно нарушение толерантности к глюкозе, развитие гипергликемии. Может возникнуть необходимость в изменении дозировки.
Метформин: применять с осторожностью, учитывая риск лактатного ацидоза из-за возможной гидрохлортиазид-индуцированной функциональной почечной недостаточности.
Недеполяризующие миорелаксанты (например, тубокурарин): возможно усиление миорелаксирующего эффекта.
Цитотоксические препараты (например, циклофосфамид, метотрексат): тиазиды могут снижать почечную экскрецию цитотоксических препаратов и усиливать их миелосупрессивные эффекты.
Холестирамин и смолы колестипола: даже при однократном приеме холестираминовые или колестиполовые смолы связывают гидрохлортиазид и уменьшают его всасывание из пищеварительного тракта на 85 % и 43 % соответственно.
Антиподагрические средства (пробенецид, сульфинпиразон и аллопуринол): необходима коррекция дозы урикозурических препаратов, поскольку гидрохлортиазид может повысить уровень мочевой кислоты в сыворотке крови. Может потребоваться увеличение дозы пробенецида или сульфинпиразона. Одновременное применение тиазидных диуретиков, в том числе гидрохлортиазида, может увеличивать частоту реакций гиперчувствительности на аллопуринол.
Антихолинергические средства (например, атропин, бипериден): повышают биодоступность тиазидных диуретиков, уменьшая моторику пищеварительного тракта и скорость опорожнения желудка.
Салицилаты: при высоких дозах салицилатов гидрохлортиазид может усиливать их токсическое действие на центральную нервную систему.
Метилдопа: сообщалось об отдельных случаях гемолитической анемии при одновременном применении с гидрохлортиазидом.
Циклоспорин: повышается риск возникновения гиперурикемии и подагры.
b-блокаторы и диазоксид: возможно повышение их гипергликемического эффекта за счет тиазидов.
Амантадин: гидрохлортиазид может повысить риск побочных реакций амантадина.
Йодсодержащие контрастные средства: при диуретик-индуцированном обезвоживания повышается риск развития острой почечной недостаточности, особенно на фоне высоких доз препаратов йода.
Перед применением следует провести регидратацию.
Особенности применения.
Нарушение функции почек.
Пациентам с выраженными нарушениями функции почек следует с осторожностью применять диуретики, в т.ч. гидрохлортиазид. Тиазиды могут вызвать или ускорить развитие азотемии и усилить уже существующие нарушения функции почек. Возможны кумулятивные эффекты препарата. При прогрессировании нарушения функции почек, существенном усилении азотемии и развитии олигурии применения диуретика следует прекратить.
Нарушение функций печени.
Тиазиды следует применять с осторожностью пациентам с нарушениями функции печени или с прогрессирующими заболеваниями печени, поскольку эти препараты могут вызывать внутрипеченочный холестаз, а даже незначительные изменения водно-электролитного баланса или уровня аммиака крови могут спровоцировать/ускорить развитие печеночной комы, печеночной энцефалопатии, гепаторенального синдрома. В этом случае лечение диуретиками следует прекратить.
Реакции гиперчувствительности.
Следует помнить о возможности их возникновения у пациентов с/без аллергических заболеваний или бронхиальной астмы в анамнезе. Сообщалось о развитии или обострение заболеваний соединительной ткани, например системной красной волчанки, на фоне приема тиазидов.
Острая миопия и вторичная закрытоугольная глаукома.
Гидрохлортиазид может вызвать реакцию идиосинкразии, что приводит к развитию острой транзиторной миопии и острой закрытоугольной глаукомы. Симптомы характеризуются острым началом снижения остроты зрения и/или глазной боли и обычно развиваются от нескольких часов до нескольких недель от начала лечения гидрохлортиазидом.
Нелеченная острая закрытоугольная глаукома может привести к постоянной потере зрения. Первичным мерой лечения является прекращение применения гидрохлортиазида как можно скорее. В дальнейшем следует рассмотреть неотложное медикаментозное или хирургическое лечение, если внутриглазное давление остается неконтролируемым. Фактором риска развития острой закрытоугольной глаукомы может быть аллергия на сульфонамиды или пенициллин в анамнезе.
Водный и электролитный баланс.
Применение тиазидов следует начинать только после коррекции уже существующих нарушений водно-электролитного баланса.
Всех пациентов, получающих терапию диуретиками, следует обследовать для выявления возможного водно-электролитного дисбаланса, в т.ч. гиповолемии, гипонатриемии, гипокалиемии, гипомагниемии, гипохлоремического алкалоза. Следует регулярно контролировать концентрацию калия, магния, натрия и других электролитов крови, а также клиренс креатинина плазмы крови при длительном применении диуретиков.
Определение уровней электролитов в сыворотке крови и моче особенно важно, когда пациент страдает избыточной рвотой и/или диареей или получает парентерально жидкости.
На уровень электролитов сыворотки крови также может влиять одновременное применение таких препаратов, как сердечные гликозиды, глюкокортикостероиды, адренокортикотропный гормон.
Тиазиды следует применять с осторожностью при заболеваниях, сопровождающихся повышенной потерей калия. Гипокалиемия может повышать токсические эффекты сердечных гликозидов (например, желудочковая возбудимость). Конкурентный дефицит магния может усложнить коррекцию гипокалиемии. При длительном применении гидрохлортиазида пациентам рекомендуется соблюдать диету, обогащенную калием и/или применение препаратов калия.
У пациентов с отеками в жаркую погоду может возникать дилюционная гипонатриемия; соответствующими корректирующими мерами является ограничения воды, а не введение соли, кроме случаев, когда гипонатриемия угрожает жизни.
Мониторинг электролитов сыворотки крови особенно показан пациентам пожилого возраста, пациентам с асцитом вследствие цирроза печени или отеками вследствие нефротического синдрома. В случае нефротического синдрома гидрохлортиазид следует применять только под строгим контролем у пациентов с нормальным уровнем калия крови, без признаков гиповолемии или тяжелой гипоальбуминемии.
Предупредительными симптомами водно-электролитного дисбаланса, независимо от причины, является сухость во рту, чувство жажды, слабость, вялость, сонливость, беспокойство, спутанность сознания, судороги, мышечные боли или спазмы (крампы), мышечная усталость, артериальная гипотензия, олигурия, тахикардия, тошнота, рвота.
Артериальная гипотензия и гипотензивные препараты.
Как и при применении других антигипертензивных лекарственных средств, у некоторых пациентов может возникать симптомтоматическая артериальная гипотензия. Тизиды могут усиливать действие других антигипертензивных препаратов. При совместном применении с гидрохлортиазидом может возникнуть необходимость уменьшения дозы гипотензивных препаратов для предупреждения чрезмерного снижения артериального давления.
Антигипертензивное действие гидрохлортиазида может усилиться после симпатэктомии.
Ишемическая болезнь сердца, сосудов головного мозга, стеноз аортального и митрального клапанов. Препарат следует назначать с осторожностью из-за возможного чрезмерного снижения артериального давления, которое может привести к инфаркту миокарда или инсульту. С особой осторожностью назначать пациентам при церебральном и коронарном атеросклерозе.
Пациенты пожилого возраста.
При назначении гидрохлортиазида следует учитывать, что пациенты этой возрастной категории могут быть более чувствительны к препарату, поэтому вдвойне уменьшена терапевтическая доза может быть достаточной. Необходимо учитывать, что у пациентов пожилого возраста клиренс креатинина зависит от возраста, массы тела, пола.
Метаболические и эндокринные эффекты.
Диуретики, включая гидрохлортиазид, могут вызвать нарушение толерантности к глюкозе, развитие гипергликемии. Может возникнуть потребность в коррекции доз инсулина и оральных гипогликемических средств (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»). Возможна манифестация латентного диабета во время терапии тиазидами.
Диуретики могут снижать выведение кальция с мочой и, как следствие, вызвать незначительное транзиторное повышение его уровня в плазме крови. Значительная гиперкальциемия может быть проявлением латентного гиперпаратиреоза. Патологические изменения в паращитовидных железах с гиперкальциемией и гипофосфатемией наблюдались у некоторых пациентов при длительной терапии тиазидами. Прием тиазидов следует прекратить перед обследованием функции паращитовидных желез.
При применении гидрохлортиазида может повышаться концентрация свободного билирубина в сыворотке крови (вследствие вытеснения из связи с альбуминами). Возможно повышение уровня холестерина, ЛПНП и триглицеридов.
Тиазиды могут снижать уровень связанного с белками йода в плазме крови без признаков нарушения функции щитовидной железы.
У некоторых пациентов лечение тиазидами может вызвать гиперурикемию и ухудшить течение/спровоцировать приступ подагры у предрасположенных к этому пациентов.
На фоне применения гидрохлортиазида возможны ложноположительные результаты антидопингового теста.
Препарат содержит лактозу, поэтому пациентам с редкими наследственными формами непереносимости галактозы, недостаточностью лактазы или синдромом глюкозо-галактозной мальабсорбции не следует применять препарат.
Применение в период беременности и кормления грудью.
Гидрохлортиазид в период беременности можно назначать только после оценки соотношения польза для матери/риск для плода, так как препарат уменьшает объем плазмы, маточно-плацентарное кровоснабжение и проникает через плацентарный барьер. Существует риск развития у плода эмбриональной или неонатальной желтухи, тромбоцитопении и других побочных эффектов.
Поскольку гидрохлортиазид проникает в грудное молоко, при необходимости применения препарата кормление грудью следует прекратить.
Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом илидругими механизмами.
Пока не будет выяснена индивидуальная реакция на препарат, следует воздержаться от управления автотранспортом или другими механизмами, учитывая, что во время лечения возможно снижение способности к концентрации внимания и скорости психомоторных реакций, возникновение головокружения, нарушения зрения.
Способ применения и дозы.
Дозу гидрохлортиазида устанавливает врач индивидуально. Таблетки следует принимать после еды.
В связи с увеличением выведения калия и магния во время лечения может быть необходимым проведение заместительной терапии калием (К+ < 3,0 ммоль/л) и магнием.
При отечном синдроме начальная доза составляет 25-75 мг (в зависимости от клинической эффективности) 1 раз в сутки или 1 раз в 2 дня. Максимальная суточная доза – 100 мг.
Как антигипертензивное средство Гидрохлортиазид назначать в начальной суточной дозе
25-50 мг на один прием в виде монотерапии или в комбинации с другими гипотензивными препаратами.
В отдельных случаях эффективно применение в начальной дозе 12,5* мг. При необходимости дозу повышать, но максимальная суточная доза не должна превышать 100 мг в сутки.
*При необходимости применения гидрохлортиазида в дозе 12,5 мг следует применять препарат с возможностью такого дозирования.
Гипотензивное действие гидрохлортиазида проявляется в течение 3-4 дней, однако, для достижения оптимального эффекта может потребоваться до 3-4 недель. После окончания лечения гипотензивный эффект сохраняется около 1 недели.
При предменструальном отеке обычная доза составляет 25 мг в сутки, ее следует применять в период от начала проявления симптомов до начала менструации.
При нефрогенном несахарном диабете средняя терапевтическая доза составляет 50 мг в сутки. При необходимости доза может быть увеличена до 100 мг в сутки.
Для профилактики образования конкрементов (камней) назначать по 50 мг 2 раза в сутки.
Для снижения внутриглазного давления при глаукоме назначать по 25 мг 1 раз в течение 1-6 дней; эффект наступает через 24-48 часов.
Суточная доза препарата для детей с 2 лет составляет 1-2 мг⁄кг массы тела. В зависимости от массы тела детям от 2 до 12 лет – 37,5-100 мг в сутки. Кратность приема – 1-2 раза в сутки.
Дети.
Применять детям старше 2 лет.
Передозировка.
Симптомы: дегидратация, гипокалиемия, гипонатриемия, гипохлоремия. Вследствие этого возникают: жажда, тошнота, рвота, тахикардия, усталость, слабость, головокружение, нарушение сознания, артериальная гипотензия, брадикардия, нарушения ритма сердца, спазмы/судороги икроножных мышц, парестезии, полиурия, олигурия или анурия, шок,алкалоз, повышение уровня азота мочевины в крови (особенно у больных с почечной недостаточностью).
Лечение: симптоматическая и поддерживающая терапия, специфического антидота нет. Рекомендуется промывание желудка и применение активированного угля для уменьшения абсорбции препарата. В случае возникновения артериальной гипотензии необходимо предоставить пациенту горизонтальное положение с приподнятыми ногами.Следует компенсировать объем жидкости и нормализовать электролитный дисбаланс (в случае артериальной гипотензии или шока). При необходимости обеспечить доступ кислорода или сделать искусственное дыхание. Следует контролировать водно-электролитный баланс (особенно уровень калия в сыворотке крови) и лабораторные показатели функции почек до их нормализации.
Побочные реакции.
Кровь и лимфатическая система: лейкопения, нейтропения/агранулоцитоз, тромбоцитопения с/без пурпуры, гемолитическая и апластическая анемии, уменьшение гематокрита, миелосупрессия, лимфаденопатия.
Иммунная система: реакции гиперчувствительности, включая анафилактические реакции, анафилактический шок, ангионевротический отек (в т.ч. отек лица, губ, языка, гортани, конечностей, кишечные отеки).
Нарушение метаболизма: гиперурикемия, которая может провоцировать подагрические приступы у пациентов с асимптомным течением заболевания, нарушения баланса электролитов, включая гипонатриемию и гипокалиемию, гипомагниемию, гиперкальциемию, повышение уровня липидов крови; подагра, гипергликемия, глюкозурия, нарушение толерантности к глюкозе, что может вызвать манифестацию латентного сахарного диабета, гипохлоремический алкалоз; повышение уровня мочевины и креатинина, ферментов печени и билирубина, холестерина, триглицеридов в плазме крови.
Психические расстройства: беспокойство, депрессия, нарушение сна, спутанность сознания, дезориентация, сонливость, изменение настроения и психики, нервозность.
Нервная система: головокружение, головная боль, парестезии, судороги, необычная утомляемость и слабость, апатия, замедление процесса мышления, обморок, астения.
Органы зрения: нечеткость зрения, ксантопсия, конъюнктивит, острая миопия и вторичная острая закрытоугольная глаукома.
Органы слуха и равновесия: вертиго, звон в ушах.
Сердечно-сосудистая система: аритмии, ортостатическая гипотензия, артериальная гипотензия, тахикардия.
Дыхательная система, органы грудной клетки и средостения: респираторный дистресс-синдром, включая пневмонит и отек легких.
Пищеварительная система: анорексия, тошнота, рвота, диарея, запор, сухость во рту, усиление жажды, стоматит/афтозни язвы, глоссит, изменение вкусовых ощущений, боль/спазм в эпигастральной области, панкреатит.
Гепатобилиарная система: развитие печеночной энцефалопатии или печеночной комы, гепатоцеллюлярная или холестатическая желтуха, холецистит.
Кожа и подкожная клетчатка: кожная сыпь, фотосенсибилизация, зуд, крапивница, пурпура, эритродермия, некротический васкулит, синдром Стивенса-Джонсона, мультиформная эритема, эксфолиативный дерматит, токсический эпидермальный некролиз, кожные волчанкоподобные реакции, алопеция.
Опорно-двигательный аппарат: судороги или боль в мышцах.
Мочевыделительнаясистема: нарушение функции почек, интерстициальный нефрит, почечная недостаточность.
Другие: снижение потенции/импотенция, повышение температуры тела, сиалоденит.
Срок годности. 5 лет.
Условия хранения. В оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °С.
Хранить в недоступном для детей месте.
Упаковка. По 10 таблеток в блистере, по 2 блистера в пачке; по 20 таблеток в блистере.
Категория отпуска. По рецепту.
Производитель. Публичное акционерное общество «Научно-производственный центр «Борщаговский химико-фармацевтический завод».
Местонахождение производителя и его адрес места осуществления деятельности.
Украина, 03134, г. Киев, ул. Мира, 17.
