Фармакодинаміка.
Механізм дії
Ібандронова кислота є високоактивним бісфосфонатом, що належить до групи азотовмісних бісфосфонатів та селективно діє на кісткову тканину і специфічно пригнічує активність остеокластів, не має прямого впливу на формування кісткової тканини. Препарат не впливає на процес поповнення пулу остеокластів. У жінок у період постменопаузи ібандронова кислота знижує підвищену швидкість оновлення кісткової тканини до рівня пременопаузи, що призводить до прогресивного збільшення кісткової маси і зниження частоти переломів.
Фармакодинамічні ефекти
Фармакодинамічною дією ібандронової кислоти є пригнічення кісткової резорбції. In vivo ібандронова кислота попереджає кісткову деструкцію, спричинену експериментально блокадою функції статевих залоз ретиноїдами, пухлинами та екстрактами пухлин. У молодих (швидко зростаючих) щурів також спостерігалося пригнічення ендогенної резорбції кісток, що призводило до збільшення нормальної кісткової маси порівняно з тваринами, які не отримували лікування.
Тваринні моделі підтверджують, що ібандронова кислота є високоактивним інгібітором активності остеокластів. У щурів, які ростуть, не спостерігалося ознак порушення мінералізації навіть при застосуванні доз, що більше ніж у 5000 разів перевищують дозу, необхідну для лікування остеопорозу.
Тривале щоденне застосування і періодичне застосування (через великі інтервали) протягом тривалого часу у щурів, собак і мавп асоціювалося з утворенням нової кістки нормальної якості зі збереженням або підвищеною механічною силою, навіть при застосуванні у токсичному діапазоні. Ефективність щоденного та періодичного введення ібандронової кислоти з інтервалом між дозами 9–10 тижнів була підтверджена у клінічному дослідженні за участю людей. Ібандронова кислота продемонструвала ефективність щодо попередження виникнення переломів.
У тваринних моделях ібандронова кислота призводила до біохімічних змін, що свідчить про дозозалежне пригнічення резорбції кісткової тканини, включаючи зниження рівня біохімічних маркерів деградації кісткового колагену в сечі (таких як дезоксипіридинолін та перехресно зшитий N-телопептид колагену I типу (NTX)).
Щоденне та періодичне застосування (з інтервалом між дозами 9–10 тижнів, поквартально) ібандронової кислоти перорально або внутрішньовенно жінкам у період постменопаузи призводило до біохімічних змін, що свідчать про дозозалежне пригнічення кісткової резорбції.
Внутрішньовенне введення ібандронату призводило до зниження рівнів сироваткового С-телопептиду альфа-ланцюга колагену типу І (CTX) протягом 3–7 днів від початку лікування та до зниження рівнів остеокальцину протягом 3 місяців.
Після припинення лікування спостерігається повернення до патологічних рівнів підвищеної кісткової резорбції, які спостерігалися до початку лікування, асоційованих із постменопаузальним остеопорозом.
Гістологічний аналіз зразків, отриманих при біопсії кістки через 2 та 3 роки лікування жінок у постменопаузальний період ібандроновою кислотою перорально у дозі 2,5 мг щоденно і внутрішньовенно періодично у дозі до 1 мг кожні 3 місяці, показав нормальний стан кісткової тканини без ознак порушення мінералізації. Через 2 роки лікування ін’єкціями препарату ібандронової кислоти у дозі 3 мг спостерігалося очікуване зниження кісткового метаболізму, а також нормальна якість кісткової тканини та відсутність порушень мінералізації.
Фармакокінетика.
Як продемонстровано у різних дослідженнях у тварин і людини, первинний фармакологічний вплив ібандронової кислоти на кістки не має прямого відношення до фактичних концентрацій у плазмі крові.
Концентрація ібандронової кислоти у плазмі зростає пропорційно до дози після внутрішньовенного введення 0,5−6 мг.
Розподіл
Після первинної системної експозиції ібандронова кислота швидко зв’язується з кістковою тканиною або виділяється із сечею. У людини очевидний кінцевий об’єм розподілу становить щонайменше 90 л і приблизно 40–50 % від кількості препарату, що циркулює у крові, проникає у кісткову тканину. З білками плазми зв’язується близько 85−87 % (визначено в умовах in vitro при застосуванні ібандронової кислоти у терапевтичних концентраціях), отже, через заміщення спостерігається низький потенціал взаємодії з іншими лікарськими засобами.
Біотрансформація
Відсутні докази того, що ібандронова кислота метаболізується в організмі людини або тварин.
Виведення
Ібандронова кислота видаляється з кровоносного русла шляхом кісткової абсорбції (приблизно 40−50 % у жінок у постменопаузальний період), решта виводиться у незміненому вигляді нирками.
Діапазон очевидного періоду напіввиведення широкий і зазвичай становить 10–72 години. Оскільки розраховані значення значною мірою залежать від тривалості дослідження, застосованої дози та чутливості методу аналізу, кінцевий період напіввиведення, імовірно, є суттєво довшим, як і у інших бісфосфонатів. Початкові рівні препарату у плазмі крові швидко знижуються і досягають 10 % від максимальних значень впродовж періоду 3 та 8 годин після внутрішньовенного введення або перорального застосування відповідно.
Загальний кліренс ібандронової кислоти низький та в середньому становить 84–160 мл/хв. Нирковий кліренс (близько 60 мл/хв у здорових жінок у період постменопаузи) становить 50–60% від загального кліренсу і залежить від кліренсу креатиніну. Різниця між очевидним, загальним і нирковим кліренсом відображає поглинання препарату кістковою тканиною.
Шляхи секреції, імовірно, не включають відомі системи транспортування кислот та основ, залучені у виділення інших діючих речовин. Крім того, ібандронова кислота не пригнічує основні печінкові ізоферменти P450 у людини і не індукує систему цитохрому P450 печінки у щурів.
Фармакокінетика в особливих випадках
Стать
Фармакокінетика ібандронової кислоти у чоловіків і жінок подібна.
Раса
Немає даних про клінічно значущу міжетнічну різницю між пацієнтами азіатської та європеоїдної раси щодо розподілу ібандронової кислоти. Дані щодо пацієнтів негроїдної раси обмежені.
Пацієнти з порушенням функції нирок
Нирковий кліренс ібандронової кислоти у пацієнтів з різним ступенем порушення функції нирок лінійно залежить від кліренсу креатиніну (КлКр).
Пацієнтам з легким та помірним порушенням функції нирок (КлКр ≥ 30 мл/хв) дозу препарату коригувати не потрібно.
У пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок (КлКр < 30 мл/хв), які отримували ібандронову кислоту перорально у дозі 10 мг впродовж 21 дня, концентрація у плазмі крові була у 2–3 рази вищою, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок, загальний кліренс ібандронової кислоти становив 44 мл/хв. Після внутрішньовенного введення 0,5 мг ібандронової кислоти пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок загальний, нирковий та ненирковий кліренси знижувалися на 67 %, 77 % та 50 % відповідно, але зниження переносимості препарату внаслідок зростання експозиції не спостерігалося. Через обмежений клінічний досвід застосування препарат Віванат Ромфарм не рекомендований пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (див. розділи «Спосіб застосування та дози», «Особливості застосування»). Фармакокінетика ібандронової кислоти у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності оцінювалася лише у невеликої кількості пацієнтів, які перебували на гемодіалізі, тому фармакокінетика ібандронової кислоти у пацієнтів, які не перебувають на діалізі, невідома. Через обмеженість даних ібандронову кислоту не слід застосовувати пацієнтам з термінальною стадією ниркової недостатності.
Пацієнти з порушенням функції печінки
Дані щодо фармакокінетики ібандронової кислоти у пацієнтів з порушенням функції печінки відсутні. Печінка не бере значної участі у кліренсі ібандронової кислоти, яка не метаболізується, а виводиться нирками і шляхом поглинання кістковою тканиною. Таким чином, пацієнтам із порушенням функції печінки корекція дози препарату не потрібна.
Пацієнти літнього віку
У багатовимірному аналізі не було встановлено, що вік є незалежним фактором для будь-якого з досліджуваних фармакокінетичних параметрів. Оскільки функція нирок погіршується з віком, це єдиний фактор, який слід брати до уваги (див. розділ «Пацієнти з порушенням функції нирок»).