Налбуфін-Мікрохім розчин д/ін. 10 мг/мл по 1 мл №10 (5х2) в амп.

діюча речовина: nalbuphine;

1 мл розчину містить налбуфіну гідрохлориду у перерахунку на 100 % суху речовину – 10 мг;

допоміжні речовини: кислота лимонна, моногідрат; натрію цитрат дигідрат; натрію хлорид; кислота хлористоводнева; вода для ін’єкцій.

Розчин для інʼєкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний або блідо-жовтого кольору розчин.

Аналгетики. Опіоїди. Похідні морфінану. Налбуфін. Код ATX N02A F02.

Фармакодинаміка.

Налбуфіну гідрохлорид є агоністом каппа-опіоїдних рецепторів та антагоністом мю-опіоїдних рецепторів. Також налбуфіну гідрохлорид є сильнодіючим аналгетиком. Його аналгетична активність по суті еквівалентна морфіну в міліграмах аж до дозування приблизно 30 мг.

Активність антагоністів опіоїдів налбуфіну гідрохлориду у 4 рази нижче, ніж налорфіну, та у 10 разів більше, ніж у пентазоцину.

Налбуфіну гідрохлорид може викликати такий же ступінь пригнічення дихання, що і еквівалентні аналгезуючі дози морфіну. Проте налбуфіну гідрохлорид демонструє крайовий ефект, а саме: при збільшенні дози вище 30 мг препарат не викликає подальшого пригнічення дихання, але тільки за умови відсутності інших активних препаратів центральної нервової системи (ЦНС), що впливають на дихання.

Сам по собі налбуфіну гідрохлорид має потужну активність опіоїдного антагоніста у дозах, рівних або менших від його аналгетичної дози. При призначенні після або разом з агоністами мю-опіоїдних аналгетиків (наприклад, морфін, оксіморфон, фентаніл) налбуфіну гідрохлорид може частково обернути або заблокувати опіоїд-індуковане пригнічення дихання, викликане агоністами мю-опіоїдних аналгетиків. Налбуфіну гідрохлорид може прискорити абстиненцію у пацієнтів, залежних від опіоїдних препаратів. Налбуфіну гідрохлорид слід з обережністю застосовувати пацієнтам, які регулярно отримують опіоїдні аналгетики.

Вплив на ЦНС

Налбуфіну гідрохлорид викликає пригнічення дихання при безпосередньому впливі на дихальні центри стовбура головного мозку. Під пригніченням дихання мається на увазі зниження чутливості дихальних центрів стовбура головного мозку до збільшення напруги вуглекислого газу та електричної стимуляції. При пригніченні дихання, викликаного налбуфіну гідрохлоридом, можливе виникнення крайового ефекту. Не дивлячись на приналежність налбуфіну гідрохлориду до агоністів-антагоністів, його вплив на пригнічення дихання може бути зворотнім за допомогою застосування налоксону.

Налбуфіну гідрохлорид викликає міоз навіть у повній темряві. Точкові зіниці є ознакою передозування опіоїдами, але не є патогномонічними (наприклад, ураження сечового міхура геморагічного або ішемічного походження можуть призводити до аналогічних результатів). У разі передозування через гіпоксію може спостерігатися виражений мідріаз.

Вплив на шлунково-кишковий тракт та інші гладкі м’язи

Налбуфіну гідрохлорид викликає зниження моторики, пов’язане з підвищенням тонусу гладких м’язів в антральному відділі шлунка та дванадцятипалої кишки. Перетравлювання їжі у тонкій кишці затримується та відбувається зменшення пропульсивних скорочень. Пропульсивні хвилі перистальтики у товстій кишці зменшуються, а тонус може призвести до спазму, що викликає запори. Інші опіоїд-індуковані ефекти можуть включати зниження секреції жовчі та підшлункової залози, спазми сфінктера Одді та короткочасне підвищення рівня сироваткової амілази.

Вплив на серцево-судинну систему

При застосуванні налбуфіну гідрохлориду під час анестезії відзначається більш висока частота брадикардії у пацієнтів, які не отримували атропін до операції.

Опіоїди викликають периферичне розширення судин, що може призвести до ортостатичної гіпотензії або непритомності. Прояви вивільнення гістаміну та/або периферичної вазодилатації можуть включати свербіж, гіперемію, почервоніння очей, підвищену пітливість та/або ортостатичну гіпотензію.

Вплив на ендокринну систему

Опіоїди інгібують секрецію адренокортикотропного гормону (АКТГ), кортизолу та лютеїнізуючого гормону (ЛГ). Вони також стимулюють секрецію пролактину, гормону росту (СТГ) та секрецію підшлункової залози – інсуліну й глюкагону.

Постійне застосування опіоїдів може впливати на гіпоталамо-гіпофізарно-гонадну систему, призводячи до дефіциту андрогенів, який може проявлятися зниженням лібідо, імпотенцією, еректильною дисфункцією, аменореєю або безпліддям. Причинне значення опіоїдів у клінічному синдромі гіпогонадизму невідома, оскільки різні медичні, фізичні, психологічні стресори та спосіб життя, які можуть впливати на рівень гонадних гормонів, не були належним чином контрольовані у дослідженнях, проведених на даний час.

Вплив на імунну систему

Опіоїди мають різний вплив на компоненти імунної системи на моделях in vitro та на тваринах. Клінічне значення цих результатів невідоме. В цілому, ефекти опіоїдів мають помірно імунодепресивний характер.

Співвідношення концентрація-ефективність

Мінімальна ефективна аналгетична концентрація буде широко варіюватися у пацієнтів, особливо у тих, які раніше лікувалися сильними агоністами опіоїдів. Мінімальна ефективна аналгетична концентрація налбуфіну гідрохлориду для окремого пацієнта може збільшуватися з часом через посилення болю, розвиток нового больового синдрому та/або розвиток толерантності.

Фармакокінетика.

Початок дії налбуфіну гідрохлориду відбувається через 2–3 хвилини після внутрішньовенного введення і менш ніж через 15 хвилин після підшкірної або внутрішньомʼязової ін’єкції. Період напіввиведення налбуфіну гідрохлориду з плазми крові становить 5 годин, а в клінічних дослідженнях тривалість аналгетичного ефекту становить 3–6 годин.

Основний шлях метаболізму для налбуфіну гідрохлориду не було визначено, але, ймовірно, печінковий.

Лікарський засіб НАЛБУФІН-МІКРОХІМ показаний для лікування болю достатньо сильної інтенсивності, який потребує застосування опіоїдних аналгетиків та для якого альтернативні методи лікування не підходять. Препарат може також застосовуватись як додатковий засіб при проведенні анестезії, для зниження болю в перед- та післяопераційний період, а також знеболення під час переймів та пологів.

Застереження при застосуванні

Зважаючи на ризики залежності, зловживання та неправильного застосування опіоїдів, навіть у рекомендованих дозах, слід застосовувати налбуфіну гідрохлорид пацієнтам, у яких альтернативні методи лікування (наприклад, неопіоїдні аналгетики):

• не переносилися або не можуть переноситися;
• не забезпечили адекватну аналгезію або не можуть забезпечити адекватну аналгезію.

Лікарський засіб протипоказаний для застосування пацієнтам із:

• пригніченням дихання або вираженим пригніченням ЦНС, підвищеним внутрішньочерепним тиском, травмою голови, гострим алкогольним отруєнням, алкогольним психозом, явним порушенням функції печінки та нирок;
• гострою або тяжкою бронхіальною астмою при відсутності відповідного спостереження або реанімаційного обладнання;
• відомою або підозрюваною кишковою непрохідністю, у тому числі з паралітичною кишковою непрохідністю;
• підвищеною чутливістю до налбуфіну гідрохлориду або до будь-якого з компонентів препарату.

Не рекомендовано:

• комбіноване застосування препарату з чистими агоністами морфіноміметиків;
• застосування препарату без проведення відповідної діагностики при хірургічному черевному синдромі, оскільки налбуфін може маскувати його прояви.

Бензодіазепіни та інші препарати, що пригнічують ЦНС

Хоча налбуфіну гідрохлорид має опіоїдну антагоністичну активність, є докази, що в окремих пацієнтів він не буде протидіяти опіоїдному аналгетику, що вводиться безпосередньо перед, одночасно або відразу після застосування налбуфіну гідрохлориду. Отже, через адитивні фармакологічні ефекти одночасне застосування інших опіоїдних аналгетиків, бензодіазепінів або інших препаратів, що пригнічують ЦНС (алкоголь, седативні/снодійні засоби, анксіолітики, транквілізатори, міорелаксанти, анестетики, антипсихотичні препарати та інші опіоїди), може збільшувати ризик пригнічення дихання, глибокої седації, коми та смерті.

Необхідно з обережністю застосовувати супутньо ці препарати пацієнтам, яким альтернативні варіанти лікування не підходять. Слід обмежити дозування і застосовувати препарат протягом найкоротшого можливого періоду лікування. Необхідно уважно стежити за пацієнтами на предмет ознак пригнічення дихання та седації.

Серотонінергічні препарати

Одночасне застосування опіоїдів з іншими лікарськими засобами, що впливають на серотонінергічну нейротрансміттерну систему, а саме: селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норепінефрину (СІЗЗСН), трициклічні антидепресанти (ТЦА), триптани, антагоністи рецепторів 5-НТЗ, що впливають на систему нейротрансміттерів серотоніну (наприклад, міртазапін, тразодон, трамадол), деякі міорелаксанти (циклобензаприн, метаксалон) та інгібітори моноаміноксидази (МАО) (призначені для лікування психічних порушень, а також інші, такі як лінезолід та внутрішньовенний метиленовий синій), призвело до розвитку серотонінового синдрому.

У випадку, коли одночасне застосування таких препаратів виправдане, необхідно проводити постійне спостереження за пацієнтами, особливо на початку терапії, та коригування дози. У випадку підозри на серотоніновий синдром слід припинити застосування налбуфіну гідрохлориду.

Міорелаксанти

Налбуфіну гідрохлорид може посилювати нервово-м’язову блокаду міорелаксантів і викликати підвищення ступеня пригнічення дихання. Потрібно проводити моніторинг пацієнтів на предмет наявності ознак пригнічення дихання та у разі необхідності зменшити дозування налбуфіну гідрохлориду та/або міорелаксанта.

Діуретики

Опіоїди можуть знижувати ефективність діуретиків, провокуючи викид антидіуретичного гормону.

Необхідно проводити моніторинг пацієнтів на наявність ознак зменшення діурезу та/або впливу на артеріальний тиск та при необхідності збільшити дозу діуретика.

Антихолінергічні препарати

Одночасний прийом антихолінергічних препаратів може збільшити ризик затримки сечі та/або виникнення серйозного запору, що може призвести до паралітичного кишкового захворювання.

У разі одночасного застосування налбуфіну гідрохлориду з антихолінергічними препаратами необхідно здійснювати моніторинг пацієнтів на предмет наявності ознак затримки сечі або зниження моторики шлунка.

Інгібітори МАО

Взаємодія інгібіторів MAO (наприклад, фенелзин, транілципромін, лінезолід) з опіоїдами може проявлятися як серотоніновим синдромом, так і опіоїдною токсичністю (наприклад, пригнічення дихання, кома).

Застосування налбуфіну гідрохлориду не рекомендується пацієнтам, які застосовують інгібітори МАО, а також протягом 14 днів після припинення такого лікування. У разі необхідності термінового застосування опіоїдів необхідно здійснити підбір дози із застосуванням частого титрування малих доз для лікування болю, при цьому уважно стежити за артеріальним тиском, ознаками і симптомами ЦНС, пригніченням дихання.

Загрозливе життю пригнічення дихання

При застосуванні опіоїдів, у тому числі при дотриманні відповідних рекомендацій, повідомлялося про серйозне, небезпечне для життя або летальне пригнічення дихання. Відсутність лікування пригнічення дихання може призвести до зупинки дихання та смерті. Лікування пригнічення дихання може включати ретельне спостереження, підтримуючі заходи та застосування опіоїдних антагоністів, залежно від стану пацієнта. Затримка вуглекислого газу (CO2) при опіоїдному пригніченні дихання може погіршити седативну дію опіоїдів.

Хоча серйозне, небезпечне для життя або летальне пригнічення дихання може статися у будь-який час при застосуванні налбуфіну гідрохлориду, ризик є найбільшим під час початку терапії або після збільшення дози препарату. Необхідно ретельно контролювати пацієнтів на предмет пригнічення дихання, особливо протягом перших 24–72 годин після початку терапії або після збільшення дозування налбуфіну гідрохлориду.

З метою зниження ризику пригнічення дихання необхідно правильно підбирати дозування та титрувати налбуфіну гідрохлорид (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Більш високі дози налбуфіну гідрохлориду при переведенні пацієнтів з іншого опіоїду можуть призвести до смертельного передозування, при введенні навіть першої дози.

Опіоїди можуть викликати порушення дихання, повʼязане зі сном, включаючи центральне апное сну (ЦАС) та гіпоксемію, пов’язану зі сном. Застосування опіоїдів збільшує ризик ЦАС залежно від дози. У пацієнтів з ЦАС необхідно розглянути можливість зниження дози опіоїдів (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Супутня терапія з бензодіазепінами та іншими препаратами, що пригнічують ЦНС

Сильний седативний ефект, пригнічення дихання, кома та смерть можуть виникнути в результаті одночасного застосування налбуфіну гідрохлориду з бензодіазепінами або іншими препаратами, що пригнічують ЦНС (наприклад, небензодіазепіновими седативними засобами/снодійними засобами, анксіолітиками, транквілізаторами, міорелаксантами, анестетиками, антипсихотичними засобами, іншими опіоїдами, алкоголем). Необхідно застосовувати з обережністю таку супутню терапію пацієнтам, яким альтернативні методи лікування не підходять.

Обсерваційні дослідження показали, що одночасний прийом опіоїдних аналгетиків з бензодіазепінами збільшує ризик смертності, пов’язаної із застосуванням препаратів, порівняно із застосуванням тільки опіоїдних аналгетиків. Через схожі фармакологічні властивості, передбачають аналогічні ризики при одночасному застосуванні інших препаратів, що пригнічують ЦНС, з опіоїдними аналгетиками.

При необхідності призначення бензодіазепінів або інших препаратів, що пригнічують ЦНС, одночасно з опіоїдним аналгетиком потрібно застосовувати найменшу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду лікування. Пацієнтам, які вже отримують опіоїдний аналгетик, призначають більш низьку початкову дозу бензодіазепіну або іншого препарату, що пригнічує ЦНС, ніж дози, що застосовуються без терапії опіоїдними аналгетиками, з поступовим її титруванням згідно стану пацієнта. Якщо опіоїдний аналгетик застосовується пацієнту, який вже приймає бензодіазепін або інший препарат, який пригнічує ЦНС, необхідно призначити більш низьку початкову дозу опіоїдного аналгетика з поступовим її титруванням згідно стану пацієнта. Необхідно уважно спостерігати за пацієнтами на предмет ознак і симптомів пригнічення дихання та седації.

При одночасному застосуванні налбуфіну гідрохлориду з бензодіазепінами або іншими препаратами, що пригнічують ЦНС (включаючи алкоголь та заборонені препарати), необхідно проконсультувати як пацієнтів, так і осіб, які здійснюють за ними догляд, щодо ризику пригнічення дихання та седації.

Пацієнтам не рекомендується керувати автотранспортом або працювати з тяжкими механізмами, поки не будуть визначені наслідки супутнього застосування бензодіазепінів або інших препаратів, що пригнічують ЦНС, з налбуфіну гідрохлоридом. Необхідно обстежити пацієнтів на предмет ризику зловживання психоактивними речовинами, включаючи зловживання опіоїдами, і попередити про ризик передозування та смерті, пов’язаний із застосуванням препаратів, що пригнічують ЦНС, включаючи алкоголь та заборонені препарати.

Загрозливе життю пригнічення дихання у пацієнтів з хронічним захворюванням легенів, у літніх, кахектичних або ослаблених пацієнтів

Застосування налбуфіну гідрохлориду пацієнтам із гострою або тяжкою бронхіальною астмою при відсутності відповідного спостереження або реанімаційного обладнання протипоказано.

Пацієнти з хронічною хворобою легенів

Пацієнти з вираженим хронічним обструктивним захворюванням легенів або легеневим серцем, а також з істотно зниженим дихальним резервом, гіпоксією, гіперкапнією або раніше існуючим пригніченням дихання, схильні до підвищеного ризику пригнічення дихання, включаючи апное навіть при рекомендованих дозах налбуфіну гідрохлориду.

Літні, кахектичні або ослаблені пацієнти

Загрозливе життю пригнічення дихання частіше зустрічається у літніх, кахектичних або ослаблених пацієнтів, оскільки у них спостерігається зміна фармакокінетичних параметрів або кліренсу порівняно з більш молодими, більш здоровими пацієнтами. Необхідно ретельно контролювати подібних пацієнтів, особливо при застосуванні налбуфіну гідрохлориду, а також у разі призначення препарату одночасно з іншими лікарськими засобами, що пригнічують дихання. Як альтернатива можливе застосування неопіоїдних аналгетиків.

Надниркова недостатність

Повідомлялося про випадки надниркової недостатності при застосуванні опіоїдів, частіше при застосуванні більше 1 місяця. Надниркова недостатність може проявлятися неспецифічними симптомами та ознаками, включаючи нудоту, блювання, анорексію, втому, слабкість, запаморочення та низький артеріальний тиск. При підозрі на надниркову недостатність необхідно якомога швидше підтвердити діагноз. При діагностованій наднирковій недостатності необхідне застосування фізіологічно замісних доз кортикостероїдів. Необхідно припинити застосування опіоїдів до відновлення функції надниркових залоз. Можливе застосування інших опіоїдів, оскільки у деяких випадках повідомлялося про відсутність рецидиву надниркової недостатності. Доступна інформація не ідентифікує будь-які конкретні опіоїди, оскільки їх застосування більш ймовірно пов’язане з виникненням надниркової недостатності.

Тяжка гіпотензія

Налбуфіну гідрохлорид може викликати тяжку гіпотензію, включаючи ортостатичну гіпотензію та непритомність в амбулаторних пацієнтів. У пацієнтів, у яких підтримання артеріального тиску було порушено зменшеним об’ємом крові або одночасним введенням препаратів, що пригнічують ЦНС (наприклад, фенотіазинів або анестетиків), існує підвищений ризик виникнення тяжкої гіпотензії. Необхідно здійснювати спостереження за пацієнтами на предмет ознак гіпотензії після початку застосування та титрування налбуфіну гідрохлориду. У пацієнтів із циркуляторним шоком налбуфіну гідрохлорид може викликати розширення судин, що сприяє зниженню серцевого викиду та артеріального тиску. Необхідно уникати застосування налбуфіну гідрохлориду пацієнтам із циркуляторним шоком.

Застосування пацієнтам із підвищеним внутрішньочерепним тиском, пухлинами головного мозку, черепно-мозковою травмою або порушенням свідомості

У пацієнтів, які можуть бути сприйнятливі до внутрішньочерепних ефектів затримки СО2 (наприклад, з ознаками підвищеного внутрішньочерепного тиску або пухлин головного мозку), налбуфіну гідрохлорид може знижувати активність дихального центру; також в результаті затримки СО2 може додатково підвищуватися внутрішньочерепний тиск. Необхідно здійснювати спостереження за такими пацієнтами на предмет ознак седації та пригнічення дихання, особливо при терапії налбуфіну гідрохлоридом.

Опіоїди можуть також маскувати симптоматику у пацієнтів з черепно-мозковою травмою. Необхідно уникати застосування налбуфіну гідрохлориду пацієнтам із порушенням свідомості або комою.

Застосування пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями

Налбуфіну гідрохлорид протипоказаний пацієнтам з відомою або підозрюваною кишковою непрохідністю, включаючи паралітичну кишкову непрохідність.

Налбуфіну гідрохлорид може викликати спазм сфінктера Одді. Опіоїди можуть викликати підвищення сироваткової амілази. Необхідно здійснювати спостереження за пацієнтами з порушеннями гепатобіліарної системи, включаючи гострий панкреатит, на предмет погіршення симптомів захворювання.

Підвищення ризику виникнення судом у пацієнтів з епілепсією

Налбуфіну гідрохлорид може збільшувати частоту виникнення судом у пацієнтів з епілепсією, а також може підвищувати ризик виникнення судом, можливих в інших клінічних ситуаціях, пов’язаних з епілепсією. Необхідно здійснювати спостереження за пацієнтами з епілепсією в анамнезі на предмет контролю за судомами при застосуванні налбуфіну гідрохлориду.

Абстиненція (синдром відміни)

Застосування налбуфіну гідрохлориду, змішаного агоніста/антагоніста опіоїдного аналгетика, пацієнтам, які отримують агоністи опіоїдних аналгетиків, може зменшити знеболювальний ефект та/або прискорити симптоми абстиненції. Необхідно уникати одночасного застосування налбуфіну гідрохлориду з агоністами опіоїдних аналгетиків.

Припинення застосування налбуфіну гідрохлориду у залежних пацієнтів здійснюється шляхом поступового зниження дози (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Таким пацієнтам не рекомендується раптове припинення застосування налбуфіну гідрохлориду.

Застосування у період вагітності (окрім переймів)

Повідомлялося про тяжку брадикардію у плода при призначенні налбуфіну гідрохлориду під час переймів. Оборотність цих ефектів можна досягти застосуванням налоксону. Повідомлень про виникнення брадикардії у плода на ранніх строках вагітності немає, але цей ризик існує. Препарат слід застосовувати під час вагітності тільки при необхідності, коли потенційна користь перевищує існуючі ризики для плода, та у разі застосування таких заходів, як моніторинг стану плода на предмет виявлення і усунення будь-якого потенційно несприятливого впливу.

Застосування під час переймів та пологів

Плацентарний перенос налбуфіну гідрохлориду високий, швидкий і мінливий, а співвідношення між матір’ю та плодом коливається від 1:0,37 до 1:6. Фетальні та неонатальні несприятливі наслідки, про які повідомлялося після введення налбуфіну гідрохлориду матері під час пологів, включають виникнення брадикардії у плода, пригнічення дихання при народженні, апное, ціанозу та гіпотензії. Деякі з цих подій були небезпечними для життя. Введення налоксону матері під час пологів у деяких випадках усували ці ефекти. Повідомлялося про виникнення тяжкої і тривалої брадикардії у плода. Спостерігалося постійне неврологічне ушкодження, пов’язане з брадикардією у плода. Також повідомлялося про синусоїдальну модель серцевого ритму у плода, пов’язану із застосуванням налбуфіну гідрохлориду. Налбуфіну гідрохлорид слід застосовувати під час переймів та пологів тільки при необхідності та у разі, коли потенційна користь перевищує ризики для дитини. У разі застосування налбуфіну гідрохлориду необхідно здійснювати спостереження за новонародженими на предмет пригнічення дихання, апное, брадикардії та аритмій.

Залежність, зловживання та неправильне застосування

Налбуфіну гідрохлорид є синтетичним аналгетиком агоніст-антагоніст опіоїдних рецепторів. Застосування налбуфіну гідрохлориду як опіоїду наражає пацієнта на ризик залежності, зловживання та неправильного застосування.

Хоча ризик залежності у будь-якої людини невідомий, він може виникнути у пацієнтів, які застосовують налбуфіну гідрохлорид. Залежність може виникнути при застосуванні препарату як у рекомендованих дозах, так і в разі зловживання або неправильного його застосування.

Для кожного пацієнта необхідно оцінити ризик опіоїдної залежності, зловживання або неправильного застосування. Ризик збільшується у пацієнтів з особистою або сімейною історією зловживання психоактивними речовинами (включаючи зловживання лікарськими засобами, алкоголем або залежність) або психічними захворюваннями (наприклад, тяжка депресія). Можливість виникнення цих ризиків не повинна перешкоджати належному лікуванню болю у кожного окремо взятого пацієнта.

Опіоїди, які застосовують залежні пацієнти та люди, з наркотичною залежністю, можуть використовуватися у злочинних цілях. Необхідно враховувати ці ризики при призначенні або дозуванні налбуфіну гідрохлориду. Стратегії зниження цих ризиків включають призначення препарату у найменшій дозі.

Порушення функції нирок та печінки

Оскільки налбуфіну гідрохлорид метаболізується в печінці та виводиться нирками, препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам з нирковою та печінковою недостатністю та призначати у менших дозах.

Інфаркт міокарда

Як і всі сильнодіючі аналгетики, налбуфіну гідрохлорид слід з обережністю застосовувати пацієнтам з інфарктом міокарда та наявністю нудоти або блювання.

Серцево-судинна система

Під час застосування налбуфіну гідрохлориду при анестезії спостерігалася висока частота виникнення брадикардії у пацієнтів, які не отримували атропін до операції.

Лабораторні тести

Налбуфіну гідрохлорид може заважати ферментним методам визначення опіоїдів залежно від специфіки/чутливості тесту. Необхідно проконсультуватися з виробником тесту для отримання відповідної інформації.

Застереження при застосуванні

Зважаючи на ризики залежності, зловживання та неправильного застосування опіоїдів, навіть у рекомендованих дозах, слід застосовувати налбуфіну гідрохлорид пацієнтам, у яких альтернативні методи лікування (наприклад, неопіоїдні аналгетики):

• не переносилися або не можуть переноситися;
• не забезпечили адекватну аналгезію або не можуть забезпечити адекватну аналгезію.

Пацієнти літнього віку

Пацієнти літнього віку (віком від 65 років) можуть мати підвищену чутливість до налбуфіну гідрохлориду. Необхідно дотримуватися обережності при виборі дозування. Зазвичай застосування препарату починають з мінімально ефективних доз у зв’язку з частим зниженням функції печінки, нирок або серця, супутніми захворюваннями або іншою супутньою терапією.

Основним ризиком для літніх пацієнтів, які застосовують опіоїди, є пригнічення дихання, що виникає в результаті застосування великих початкових доз пацієнтами, у яких відсутня толерантність до опіоїдів, або при введенні опіоїдів одночасно з іншими препаратами, що пригнічують дихання. Для літніх пацієнтів застосування налбуфіну гідрохлориду необхідно починати з найменшої дози та повільно титрувати до настання терапевтичного ефекту.

Відомо, що налбуфіну гідрохлорид значною мірою виводиться нирками, і ризик побічних реакцій на цей препарат може бути вище у пацієнтів із порушеннями функції нирок. Оскільки літні пацієнти з більшою ймовірністю мають знижену функцію нирок, слід дотримуватися обережності при підборі дози з обов’язковим моніторингом функції нирок.

Канцерогенез

У довгострокових дослідженнях, проведених на щурах (24 місяці) та мишах (19 місяців) з пероральним застосуванням у дозах 200 мкг/мл (у 12 разів перевищує максимальну рекомендовану добову дозу для людини (МРДЛ)) та 200 мг/добу (у 6 разів вище за МРДЛ) відповідно, докази канцерогенності відсутні.

Мутагенез

Налбуфіну гідрохлорид викликав підвищену частоту мутацій у тесті на лімфоми мишей. Препарат не проявляв мутагенної активності у тесті Еймса з чотирма бактеріальними штамами, у тестах ГГФТ яєчників китайського хом’яка або у тесті сестринського хроматидного обміну. Кластогенна активність не спостерігалася у мікроядерному тесті у мишей та в аналізі цитогенності кісткового мозку у щурів.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Тривале застосування опіоїдних аналгетиків під час вагітності може викликати синдром відміни у новонароджених. Наявні дані застосування налбуфіну гідрохлориду вагітним жінкам недостатні для інформування про виникнення асоційованих із препаратом ризиків серйозних вроджених дефектів та викидня.

У репродуктивних дослідженнях на тваринах налбуфіну гідрохлорид знижував виживання і масу тіла дитинчат, при лікуванні вагітних самок щурів на пізніх термінах вагітності і протягом всього періоду лактації, у 1,7 раза більше МРДЛ, а також при лікуванні самок і самців щурів або до спарювання, або протягом всього періоду вагітності та лактації. Ніяких вад розвитку не спостерігалося ні у щурів, ні у кроликів при застосуванні доз, що у 6,1 і 3,9 раза перевищують МРДЛ.

Передбачуваний фоновий ризик серйозних вроджених дефектів і викидня для зазначеної групи населення невідомий. Усі вагітності мають фоновий ризик вродженого дефекту, викидня або інших несприятливих наслідків. У загальній популяції США передбачуваний фоновий ризик основних вроджених дефектів і викиднів при клінічно визнаних вагітностях становить 2–4 % та 15–20 % відповідно.

Несприятливі реакції у плода/новонародженого

Повідомлялося про тяжку брадикардію у плода при застосуванні налбуфіну гідрохлориду під час пологів. Оборотність цих ефектів можна досягти застосуванням налоксону. Повідомлень про виникнення брадикардії у плода на ранніх строках вагітності немає, але цей ризик існує. Препарат слід застосовувати під час вагітності тільки при необхідності, коли потенційна користь перевищує існуючі ризики для плода і у разі застосування таких відповідних заходів, як спостереження за станом плода на предмет виявлення та усунення будь-якого потенційного несприятливого впливу.

Перейми та пологи

Плацентарний перенос налбуфіну гідрохлориду високий, швидкий і мінливий, а співвідношення між матір’ю та плодом коливається від 1:0,37 до 1:6. Фетальні та неонатальні несприятливі наслідки, про які повідомлялося після введення налбуфіну гідрохлориду матері під час пологів, включають виникнення брадикардії у плода, пригнічення дихання при народженні, апное, ціанозу та гіпотензії. Деякі з цих подій були небезпечними для життя. Введення налоксону матері під час пологів у деяких випадках усували ці ефекти. Повідомлялося про виникнення тяжкої і тривалої брадикардії у плода. Спостерігалося постійне неврологічне ушкодження, пов’язане з брадикардією у плода. Також повідомлялося про синусоїдальну модель серцевого ритму у плода, пов’язану із застосуванням налбуфіну гідрохлориду. Налбуфіну гідрохлорид слід застосовувати під час переймів та пологів тільки при необхідності та у разі, коли потенційна користь перевищує ризики для дитини. У разі застосування налбуфіну гідрохлориду необхідно здійснювати спостереження за новонародженими на предмет пригнічення дихання, апное, брадикардії та аритмій.

Опіоїди проникають через плаценту і можуть викликати пригнічення дихання та психофізіологічні ефекти у новонароджених. З метою усунення викликаного опіоїдом пригнічення дихання у новонародженої дитини необхідне застосування опіоїдного антагоніста налоксону. У разі існування інших альтернативних методів знеболення налбуфіну гідрохлорид не рекомендується застосовувати вагітним під час або безпосередньо перед пологами. Опіоїдні аналгетики, у тому числі налбуфіну гідрохлорид, можуть продовжити пологи завдяки діям, які тимчасово зменшують силу, тривалість і частоту скорочень матки. Проте цей ефект не є послідовним і може бути компенсований збільшенням швидкості розширення шийки матки, що призводить до скорочення часу пологів. Необхідно здійснювати спостереження за новонародженими, які піддаються впливу опіоїдних аналгетиків під час пологів, на предмет наявності ознак надмірного седативного ефекту та пригнічення дихання.

Досвід, отриманий на тваринах

Вагітним щурам застосовували підшкірно налбуфіну гідрохлорид з 6-го по 15-й день вагітності у дозах 7, 14 або 100 мг/кг/добу (у 0,4, 0,85 або 6,1 раза вище МРДЛ, що складає 160 мг/добу, залежно від площі поверхні тіла відповідно). Не спостерігалося жодних ознак виникнення вад розвитку або ембріотоксичності, незважаючи на зниження кількості випадків збільшення маси тіла матері при застосуванні середніх і високих доз.

Вагітним кроликам вводили внутрішньовенно налбуфіну гідрохлорид з 7-го по 19-й день вагітності у дозах 4, 8 або 32 мг/кг/добу (у 0,5, 1 або 3,9 раза вище МРДЛ залежно від площі поверхні тіла відповідно). Не спостерігалося жодних ознак виникнення вад розвитку або ембріотоксичності, незважаючи на зниження кількості випадків збільшення маси тіла матері у групі з високими дозами.

Вагітним щурам застосовували підшкірно налбуфіну гідрохлорид з 15-го дня вагітності до 20-го дня лактації у дозах 14, 28 або 56 мг/кг/добу (у 0,85, 1,7 або 3,4 раза вище МРДЛ залежно від площі поверхні тіла відповідно). Виживання дитинчат було знижено у групах, які отримували середні і високі дози, а маса тіла новонароджених була залежна від дози. Материнська токсичність була відзначена у всіх групах лікування (зниження маси тіла).

Самкам щурів застосовували підшкірно налбуфіну гідрохлорид, починаючи з 15-го дня до спарювання до 20-го дня лактації, у дозах 14, 28 або 56 мг/кг/добу (у 0,85, 1,7 або 3,4 раза вище МРДЛ, що складає 160 мг/добу, залежно від площі поверхні тіла відповідно). Самців щурів лікували через оральний зонд однаковими дозами оксиморфону гідрохлориду, починаючи з 60-го дня до і під час спарювання. У тварин із групи з високим дозуванням знижувалося виживання дитинчат, а у групах із середнім і високим дозуванням знижувалася маса тіла дитинчат.

Період годування груддю

Обмежені дані свідчать про те, що налбуфіну гідрохлорид проникає у материнське молоко, але тільки у невеликій кількості (менше 1 % від введеної дози) і з проявом клінічно незначного ефекту. За немовлятами, що зазнали впливу налбуфіну гідрохлориду через грудне молоко, необхідно здійснювати спостереження на предмет виникнення надмірного седативного ефекту та пригнічення дихання. Симптоми відміни можуть виникати у дітей, які знаходяться на грудному вигодовуванні, у разі припинення застосування опіоїдного аналгетика матір’ю або у разі припинення годування груддю.

Фертильність

Самкам щурів застосовували підшкірно налбуфіну гідрохлорид, починаючи з 15-го дня до спарювання до 20-го дня лактації, у дозах 14, 28 або 56 мг/кг/добу (у 0,85, 1,7 або 3,4 раза вище МРДЛ, що складає 160 мг/добу, залежно від площі поверхні тіла відповідно). Самців щурів лікували через оральний зонд однаковими дозами налбуфіну гідрохлориду, починаючи з 60-го дня до і під час спарювання. Не спостерігалося ніяких несприятливих ефектів з боку чоловічої та жіночої фертильності.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Налбуфіну гідрохлорид може погіршити розумові або фізичні здібності, необхідні для виконання потенційно небезпечних дій, таких як водіння автомобіля або управління небезпечними механізмами. Рекомендується утримуватись від керування автомобілем та управління небезпечними механізмами при підвищеній чутливості до налбуфіну гідрохлориду та відсутності адекватної реакції на препарат.

Необхідно здійснювати спостереження за пацієнтами до повного їх відновлення після налбуфіну гідрохлориду, застосування якого може вплинути на керування автомобілем або роботу з іншими потенційно небезпечними механізмами.

Лікарський засіб НАЛБУФІН-МІКРОХІМ слід вводити як доповнення до загальної анестезії тільки особам, спеціально навченим застосуванню внутрішньовенних анестетиків та управлінню респіраторними ефектами при застосуванні сильнодіючих опіоїдів.

Обовʼязково повинні бути напоготові: налоксон, реанімаційне й інтубаційне обладнання та кисень.

Дозування для кожного пацієнта має бути індивідуальне, беручи до уваги серйозність больового синдрому, реакцію пацієнта на препарат, попередній досвід знеболювального лікування і фактори ризику залежності, зловживання та неправильного застосування. З обережністю призначають лікарський засіб пацієнтам літнього віку, при загальному виснаженні, недостатній функції дихання. У такому разі слід розпочати застосування з мінімально ефективних доз у зв’язку з більш частим виникненням побічних реакцій.

Необхідно уважно стежити за пацієнтами на предмет пригнічення дихання, особливо протягом перших 24–72 годин після початку терапії та після збільшення дози препарату, і відповідним чином коригувати дозування.

Дозування

Рекомендована разова доза для дорослих становить 10 мг налбуфіну гідрохлориду для пацієнтів з масою тіла 70 кг, що вводиться підшкірно, внутрішньомʼязово або внутрішньовенно. Разову дозу можна вводити за необхідністю кожні 3–6 годин. Дозування повинно бути скориговане залежно від тяжкості болю, фізичного стану пацієнта та враховуючи взаємодію з іншими одночасно застосовуваними лікарськими засобами. Для нетолерантних пацієнтів рекомендована максимальна разова доза складає 20 мг. Максимальна добова доза складає 160 мг.

При застосуванні лікарського засобу НАЛБУФІН-МІКРОХІМ як допоміжного засобу для анестезії необхідні вищі дози, ніж для знеболення. Початкові дози налбуфіну гідрохлориду варіюються від 0,3 до 3 мг/кг внутрішньовенно впродовж 10–15 хвилин, підтримуючі дози – від 0,25 до 0,5 мг/кг внутрішньовенно при необхідності. Застосування налбуфіну гідрохлориду може супроводжуватися пригніченням дихання, яке можна усунути за допомогою антагоніста опіоїдів налоксону гідрохлориду.

Титрування та підтримання терапії

Титрування лікарського засобу НАЛБУФІН-МІКРОХІМ рекомендується шляхом підбору індивідуальної дози, що забезпечує адекватний аналгетичний ефект та мінімальні побічні реакції. Необхідно постійно контролювати пацієнтів, які отримують налбуфіну гідрохлорид, на предмет оцінки інтенсивності болю та відносної частоти побічних реакцій, а також з метою моніторингу розвитку залежності, зловживання або неправильного застосування. Часте спілкування важливе між лікарем, іншими медичними співробітниками, пацієнтом та особою, яка здійснює догляд, в період зміни потреби у дозі аналгетика, включаючи початкове титрування.

Якщо після стабілізації дози інтенсивність болю збільшується, необхідно визначити джерело болю, перш ніж збільшувати дозу налбуфіну гідрохлориду. Якщо спостерігаються несприятливі побічні реакції, повʼязані з опіоїдами, необхідно розглянути можливість зниження дози. Необхідно відкоригувати дозування з метою отримання відповідного співвідношення між лікуванням болю та побічними ефектами, пов’язаними з опіоїдами.

Припинення застосування лікарського засобу НАЛБУФІН-МІКРОХІМ

Якщо пацієнт, який регулярно застосовує налбуфіну гідрохлорид і, можливо, має фізичну залежність, більше не потребує терапії налбуфіну гідрохлоридом, рекомендується поступово зменшувати дозу препарату на 25–50 % кожні 2–4 дні, уважно контролювати стан пацієнта на предмет ознак і симптомів синдрому відміни. При появі таких ознак або симптомів необхідно спочатку збільшити дозу до попереднього рівня та поступово зменшувати її шляхом збільшення інтервалу між зменшеннями дози або шляхом зменшення величини дози, або і те й інше. Не слід раптово припиняти застосування лікарського засобу НАЛБУФІН-МІКРОХІМ у пацієнтів з фізичною залежністю (див. розділ «Особливості застосування»).

Діти.

Безпека та ефективність застосування налбуфіну гідрохлориду у дітей віком до 18 років не вивчалися.

Симптоми

Гостре передозування тільки налбуфіну гідрохлоридом може проявлятися пригніченням дихання та дисфорією. Гостре передозування одночасного застосування налбуфіну гідрохлориду з іншими опіоїдами або препаратами, що пригнічують ЦНС, може проявлятися пригніченням дихання, сонливістю, прогресуючої до ступору чи коми, слабкістю скелетних м’язів, холодною і липкою шкірою, звуженням зіниць і, у деяких випадках, – набряком легенів, брадикардією, гіпотензією, частковою або повною обструкцією дихальних шляхів, нетиповим хропінням та смертю. У випадках передозування при гіпоксії може спостерігатися виражений мідріаз.

Лікування

У разі передозування пріоритетами є відновлення прохідності дихальних шляхів із застосуванням, при необхідності, допоміжної або контрольованої вентиляції. Можливе застосування інших підтримуючих заходів (включаючи кисень та вазопресорні препарати) при лікуванні циркуляторного шоку та набряку легенів. При зупинці серця або аритмії необхідне застосування передових методів життєзабезпечення.

Антагоністи опіоїдів, налоксон або налмефен є специфічними протиотрутами від пригнічення дихання, викликаного передозуванням опіоїдів. У разі клінічно значущого пригнічення дихання або кровообігу, викликаних передозуванням налбуфіну гідрохлоридом, необхідно вводити антагоніст опіоїдів. Антагоністи опіоїдів не слід призначати при відсутності клінічно значущого пригнічення дихання або кровообігу, викликаного передозуванням налбуфіну гідрохлоридом.

Оскільки очікується, що тривалість відміни опіоїдів буде менша, ніж тривалість дії налбуфіну гідрохлориду, необхідно ретельно контролювати пацієнта до повного відновлення дихання. Якщо відповідь на опіоїдний антагоніст є субоптимальною або носить короткочасний характер, потрібно вводити додатковий антагоніст відповідно до вказівок, прописаних в інструкції лікарського засобу.

У людини, фізично залежної від опіоїдів, введення рекомендованої звичайної дози антагоніста прискорить гострий синдром відміни. Ступінь вираженості симптомів відміни буде залежати від ступеня фізичної залежності та дози введеного антагоніста. Якщо прийнято рішення про лікування тяжкої дихальної недостатності у фізично залежного пацієнта, введення антагоніста слід починати з обережністю та шляхом титрування меншими, ніж зазвичай, дозами антагоніста.

Найчастішою побічною реакцією у 1066 пацієнтів, яких лікували у клінічних дослідженнях налбуфіну гідрохлоридом, була седація 381 (36 %).

Рідше зустрічалися такі реакції: підвищена пітливість/липкість шкіри 99 (9 %), нудота/блювання 68 (6 %), запаморочення/вертиго 58 (5 %), сухість у роті 44 (4 %) і головний біль 27 (3 %).

Інші побічні реакції, які були зареєстровані (захворюваність 1 % або менше):

З боку нервової системи: почуття щастя, ворожість, незвичайні сни, слабкість, відчуття тяжкості, оніміння, поколювання, запаморочення, головний біль, м’язова ригідність, підвищення внутрішньочерепного тиску.

Психічні порушення: звикання до препарату, психоміметичні реакції, невротичні реакції, сонливість, депресія, сплутаність свідомості, дисфорія, порушення мовлення, зміна настрою, неспокій, знервованість (невгамовність), галюцинації, ейфорія, відчуття нереальності.

Показано, що частота виникнення психотоміметичних ефектів, таких як відчуття нереальності, деперсоналізація, марення, дисфорія і галюцинації, менша, ніж у пентазоцину.

Можливість виникнення фізичної та психічної залежності, а також толерантності під час тривалого лікування така ж сама, як і для інших похідних морфіну.

З боку гепатобіліарної системи: порушення функціональних показників печінки, спазм жовчовивідних шляхів.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: антидіуретичний ефект, спазм сечовивідних шляхів.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: зниження лібідо чи потенції.

З боку серцево-судинної системи: гіпертензія, гіпотензія, брадикардія, тахікардія, ортостатична гіпотензія, відчуття серцебиття.

З боку шлунково-кишкового тракту: спазми у животі, диспепсія, гіркий смак у роті, нудота, блювання, сухість у роті, запор.

З боку органів зору: нечіткість або порушення зору, міоз.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: пригнічення дихання, задишка, астма.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: свербіж, печіння, кропив’янка.

Різне: утруднення мови, часте сечовипускання, помутніння зору, гіперемія та відчуття жару, гіпотермія, локальний біль, набряк, почервоніння, печіння, припливи, підвищена пітливість. Під час застосування препарату в акушерській практиці – пригнічення дихання у новонароджених, яке може бути довготривалим або із затримкою циркуляції.

Алергічні реакції: після застосування налбуфіну гідрохлориду повідомлялося про анафілактичні/анафілактоїдні та інші серйозні реакції гіперчутливості, які можуть вимагати негайного підтримуючого медичного лікування. Ці реакції можуть включати шок, дихальну недостатність, зупинку дихання, брадикардію, зупинку серця, гіпотензію або набряк гортані. Деякі з цих алергічних реакцій можуть бути небезпечними для життя. Інші повідомлення про реакції алергічного типу включають стридор, бронхоспазм, хрипи, набряки, висипання, свербіж, нудоту, блювання, підвищену пітливість, слабкість та тремтіння.

Досвід післяреєстраційного застосування

Наступні побічні реакції були виявлені під час застосування налбуфіну гідрохлориду після виходу препарату на ринок. Оскільки ці реакції повідомляються на добровільній основі від невідомої кількості популяції, не завжди можливо достовірно оцінити їх частоту або встановити причинно-наслідковий зв’язок із впливом лікарського засобу.

Біль у животі, гіпертермія, пригнічення або втрата свідомості, сонливість, тремор, неспокій, набряк легенів, збудження, судоми і реакції у місці введення, такі як біль, набряк, почервоніння, печіння і відчуття жару. Зафіксовано летальні випадки від тяжких алергічних реакцій при застосуванні налбуфіну гідрохлориду. Повідомлялося про смерть плода при застосуванні налбуфіну гідрохлориду матерям під час переймів та пологів.

Серотоніновий синдром

Повідомлялося про випадки серотонінового синдрому, потенційно небезпечного для життя стану, при одночасному застосуванні опіоїдів зі серотонінергічними препаратами.

Надниркова недостатність

Повідомлялося про випадки надниркової недостатності при застосуванні опіоїдів, частіше – після застосування більше 1 місяця.

2 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

По 1 мл в ампулах, по 5 ампул у касеті, по 2 касети разом з інструкцією для медичного застосування у пачці з картону.

Або по 2 мл в ампулах, по 5 ампул у касеті разом з інструкцією для медичного застосування у пачці з картону.

За рецептом.

ТОВ НВФ «МІКРОХІМ».

Україна, 93000, Луганська обл., м. Рубіжне, вул. Леніна, буд. 33.

ТОВ НВФ «МІКРОХІМ».