Амписульбин-КМП порошок для приготовления раствора для инъекций 1.5г флакон№1

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

АМПІСУЛЬБІН^®

(AMPISULBIN^Ò)

Склад:

діюча речовина: ampicillin, sulbactam;

1 флакон містить 1,5 г стерильної суміші ампіциліну натрієвої солі і сульбактаму натрієвої солі у відношенні 2:1 у перерахуванні на ампіцилін 1,0 г та сульбактам 0,5 г.

Лікарська форма. Порошок для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: порошок білого або білого з жовтуватим відтінком кольору.

Фармакотерапевтична група. Антибактеріальний засіб для системного застосування. Ампіцилін та  інгібітор ферменту. Код АТХ  J01C R01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Препарат являє собою комбінацію бета-лактамного інгібітора – сульбактаму та бактерицидного бета-лактамного антибіотика – ампіциліну.

Ампіцилін відноситься до групи пеніцилінів широкого спектра дії та проявляє активність проти грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів. Ампіцилін проявляє бактерицидну дію, пригнічуючи біосинтез оболонок клітин мікроорганізмів у фазі проліферації.

Сульбактам пригнічує бета-лактамази бактерій, що інактивують пеніциліни, таким чином посилює дію ампіциліну у стійких до пеніциліну мікроорганізмів. Сульбактам проявляє антибактеріальну активність тільки до Neisseriaceae, Acinetobactercalcoaceticus, Bacteroidesspp., MoraxellaBranhamellacatarrhalisтаBurkholderiascepacia.

Стійкість до сульбактаму/ампіциліну може базуватися на наступних механізмах:

-        інактивація бета-лактамазами, внаслідок чого сульбактам/ампіцилін не має достатнього впливу на бактерії, що продукують беталактамазу;

-        зниження афінності пеніцилін-зв’язуючих білків (ПЗБ) у зв’язку з мутацією існуючих ПЗБ або у зв’язку з продукуванням додаткових ПЗБ зі зниженою афінністю до ампіциліну;

-        недостатнє пригнічення ПЗБ через слабку пенітрацію ампіциліну у зовнішню стінку клітини.

Зазвичай чутливі види мікроорганізмів

Аеробні грампозитивні бактерії: Staphylococcusaureus(метицилін чутливий), Enterococcusfaecalis, Streptococcuspneumoniaта інші стрептококи.

Аеробні грамнегативні бактерії: Haemophilusinfluenzaeтаparainfluenzae, Moraxellacatarrhalis, Neisseriagonorrhoeaeтаmeningitidis.

Анаеробні бактерії: Bacteroidesfragilisта види цього роду.

Види, що набувають резистентності у поодиноких випадках

Аеробні грампозитивні бактерії: Enterococcusfaecium, Staphylococcusepidermidis.

Аеробні грамнегативні бактерії: Escherichia coli, бактерії роду Klebsiella та Proteus.

Вроджені резистентні мікроорганізми

Аеробні грампозитивні бактерії: Staphylococcusaureus (метицилін стійкий).

Аеробні грамнегативні бактерії: Pseudomonas aeruginosa, Enterobacter cloacae, види Citrobacter, Morganella morganii, Serratia та всі ентеробактерії, що продукують беталактамазу типу І.

Контрольні показники

Для ампіциліну/сульбактаму рекомендовані наступні контрольні показники мінімальної інгібуючої концентрації (МІС, мкг/мл згідно з EUCAST): чутливий ≤ 2, резистентний ≥ 8.

Рівень резистентності може варіювати залежно від географічного положення та часу, тому для лікування тяжких інфекцій бажано мати локальну інформацію щодо резистентності для обраних видів. У разі необхідності слід звернутися за порадою до експерта, якщо локальний рівень резистентності досягає таких розмірів, що користь від препарату ставиться під сумнів, хоча б у випадку деяких видів інфекцій. Рекомендовано встановити  мікробіологічний діагноз, включаючи ідентифікацію збудника та визначення чутливості до кліндаміцину під час лікування тяжких інфекцій або у випадку резистентності до терапії.

Фармакокінетика.

Всмоктування/розподіл. Як після внутрішньовенного, так і після внутрішньом’язового введення досягаються високі концентрації ампіциліну/сульбактаму в сироватці крові. Після внутрішньовенного введення ампіциліну/сульбактаму досягаються вищі концентрації, ніж після внутрішньом’язового введення, але біодоступність ампіциліну/сульбактаму після внутрішньом’язового введення є майже повною. Окрім того, сульбактам/ампіцилін добре розподіляється у більшості тканин, рідин організму та секреціях.

Метаболізм. Поки що не визначено метаболіти  сульбактаму та ампіциліну.

Виведення. Період напіввиведення як сульбактаму, так і ампіциліну у дорослих становить приблизно 1 годину. У пацієнтів віком від 65 років період напіввиведення становить             2-3 години. У дітей віком 1-1,5 року період напіввиведення дещо коротший (приблизно
50 хвилин), тоді як він набагато довший  (8-9 годин) у новонароджених та недоношених дітей. Приблизно 80 % обох речовин виводиться у незмінному стані з сечею протягом             8 годин після введення разової дози сульбактаму/ампіциліну.

Супутнє введення сульбактаму та ампіциліну не призводить до клінічно важливих відхилень від кінетичних параметрів, які спостерігаються при введенні разової дози окремих субстанцій.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування інфекцій, спричинених чутливими до компонентів препарату мікроорганізмами:

-        інфекції верхніх та нижніх дихальних шляхів, у тому числі синусит, середній отит, епіглотит та бактеріальна пневмонія;

-        інфекції сечовивідних шляхів та пієлонефрит;

-        внутрішньочеревні інфекції, у тому числі перитоніт, холецистит, ендометрит та запалення органів таза;

-        бактеріальна септицемія;

-        інфекції шкіри, м’яких тканин, кісток та суглобів;

-        гонококові інфекції.

Препарат можна призначати у періопераційному періоді з метою зниження частоти виникнення післяопераційних інфекцій у пацієнтів, які перенесли операції у черевній та тазовій порожнинах та у яких може бути зараження у черевній порожнині. При кесаревому розтині або перериванні вагітності препарат можна застосовувати з метою профілактики для зниження випадків післяопераційного сепсису.

Слід брати до уваги, що сульбактам/ампіцилін неефективний проти Pseudomonasaeruginosa.

При застосуванні препарату необхідно врахувати офіційні рекомендації щодо відповідного застосування протимікробних речовин.

Протипоказання.

-        Гіперчутливість до будь-яких компонентів препарату.

-        Алергічні реакції в анамнезі до будь-яких пеніцилінів. Також необхідно враховувати можливість виникнення перехресної алергії до цефалоспоринів.

-        Інфекційний мононуклеоз та лімфатична лейкемія, через схильність до розвитку реакцій шкіри, подібних до кору.

Якщо для відновлення порошку використовують 0,5 % стерильний розчин лідокаїну гідрохлориду для ін’єкцій або інший місцевий анестетик, треба брати до уваги протипоказання, що зазначені в Інструкції для медичного застосування до відповідного лікарського засобу.

 Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Ацетилсаліцилова кислота, індометацин і фенілбутазон затримують елімінацію пеніцилінів.
Алопуринол – при одночасному застосуванні алопуринолу та ампіциліну частота виникнення висипань у пацієнтів, які отримують обидва препарати, суттєво підвищується порівняно з відповідною частотою у пацієнтів, які отримують лише ампіцилін.

Аміноглікозиди – змішування ампіциліну з аміноглікозидами in vitro призводить до взаємної інактивації; якщо ці групи антибактеріальних препаратів застосовувати одночасно, то вводити їх потрібно у різні місця з інтервалом як мінімум в 1 годину.

Антикоагулянти – парентеральні пеніциліни можуть порушити функцію агрегації тромбоцитів та показники коагуляції. Ці ефекти можуть посилитися при одночасному застосуванні антикоагулянтів.

Бактеріостатичні препарати (хлорамфенікол, еритроміцин, сульфаніламіди та тетрацикліни) можуть впливати на бактерицидну дію пеніцилінів, тому краще уникати їхнього одночасного застосування.

Естрогени (пероральні контрацептиви) – є повідомлення про зниження ефективності пероральних контрацептивів у жінок, які застосовували ампіцилін, наслідком чого стала незапланована вагітність. Незважаючи на те, що цей вплив слабо виражений, пацієнтам слід застосовувати інший або додатковий метод контрацепції у період застосування ампіциліну.
Метотрексат – одночасне застосування з пеніцилінами призводило до зниження кліренсу метотрексату та інтоксикації метотрексатом. Такі пацієнти мають бути під ретельним наглядом, також для цих пацієнтів може бути необхідним застосування підвищених доз кальцію фолінату протягом тривалого часу.

Пробенецид зменшує ниркову екскрецію ампіциліну і сульбактаму; при одночасному застосуванні виникає підвищення рівня концентрацій активних речовин у сироватці крові, подовжується період напіввиведення та підвищується ризик виникнення токсичності. Зазвичай цей ефект може бути застосований для деяких захворювань (наприклад, гонорея) з метою забезпечення концентрації препарату в сироватці крові протягом тривалішого часу.
Вплив на лабораторні показники – хибно-позитивний результат щодо глюкозурії може бути виявленим при визначенні цукру в сечі (за допомогою реактиву Бенедикта, Фелінга та Клінітесту). У таких випадках визначення глюкози слід проводити ферментативним шляхом. Може впливати на показники уробіліногену.

При призначенні ампіциліну вагітним жінкам спостерігалося тимчасове зниження у плазмі крові рівнів кон’югованих естрогенів, естріол глюкуроніду, кон’югованого естрону та естрадіолу. Подібні ефекти можливі і при застосуванні препарату.

Особливості застосування.

У пацієнтів зі встановленими алергічними реакціями, такими як сінна гарячка, кропив’янка або бронхіальна астма, ризик реакцій гіперчутливості підвищений.
Як і у випадку з іншими пеніцилінами, у поодиноких випадках повідомлялося про виникнення анафілактичного шоку у пацієнтів, яким була призначена терапія препаратом. Така реакція частіше зустрічається у пацієнтів, в анамнезі яких є алергічні реакції на пеніциліни або інші алергічні реакції. Перед призначенням терапії препаратом слід детально розпитати пацієнта про реакції гіперчутливості до пеніцилінів, цефалоспоринів або до інших речовин. При виникненні алергічної реакції на лікарський засіб слід припинити терапію препаратом та/або розпочати відповідну терапію. Серйозні анафілактичні реакції потребують лікування епінефрином. У разі необхідності слід призначити кисень (можливо, після інтубації) і глюкокортикоїди внутрішньовенно.

З метою своєчасного виявлення ознак надмірного росту нечутливих організмів, включаючи гриби, слід регулярно контролювати стан пацієнта.

Необхідно бути обережним при призначенні антибіотика у комбінації з глюкокортикоїдом, оскільки існує можливість розвитку суперінфекції через зниження стійкості до інфекцій. При виникненні суперінфекції слід припинити застосування препарату і розпочати відповідну терапію.

При застосуванні антибактеріальних препаратів, включаючи сульбактам/ампіцилін, повідомлялося про розвиток антибіотико-асоційованої діареї, спричиненої Clostridium difficile (CDAD), зі ступенем тяжкості від легкої діареї до коліту з летальним наслідком. Застосування антибактеріальних препаратів впливає на нормальну флору кишечнику і призводить до підвищеного росту Clostridium difficile. Clostridium difficile продукує токсини А та В, що, у свою чергу, сприяє розвитку CDAD.

Штами Clostridium difficile, що продукують токсини, можуть підвищувати захворюваність і летальність, оскільки такі інфекції є резистентними до антибактеріальної терапії та можуть потребувати колектомії. Можливість CDAD повинна бути розглянута для всіх пацієнтів з діареєю, є наслідком антибактеріальної терапії. Необхідний ретельний аналіз анамнезу, оскільки про розвиток CDAD повідомлялося після 2 місяців після завершення антибактеріальної терапії.

У випадку сильної та тривалої діареї слід негайно припинити терапію препаратом і розпочати відповідну терапію (наприклад, ванкоміцин для перорального застосування 4х250 мг щодня). Протипоказані препарати, що пригнічують перистальтику кишечнику.
Перед початком лікування гонореї, коли існує підозра щодо одночасної наявності сифілісу, необхідно попередньо провести дослідження «у темному полі». Далі протягом щонайменше 4-х місяців потрібно проводити серологічні тести з частотою 1 раз на місяць.

Під час тривалої терапії рекомендується контролювати функцію печінки, нирок та системи кровотворення, особливо при застосуванні новонародженим (перш за все недоношеним) та немовлятам.

Щоб уникнути розвитку резистентності та проявів побічних ефектів, комбінація ампіциліну і сульбактаму має бути застосована тільки у тих випадках, коли ефективність тільки однієї з речовин є недостатньою.

Оскільки інфекційний мононуклеоз має вірусне походження, не слід застосовувати у лікуванні ампіцилін. У більшості пацієнтів з мононуклеозом, які отримували ампіцилін, виникали висипання на шкірі. Можливо, пацієнти з ВІЛ-інфекцією мають також підвищений ризик виникнення висипання на шкірі.

Пацієнтам, які знаходяться на натрієвій дієті, слід брати до уваги, що 1,5 г препарату містить приблизно 115 мг (5 ммоль) натрію.

Перед застосуванням лідокаїну або іншого місцевого анестетика необхідно провести шкірні проби для визначення індивідуальної чутливості до цих лікарських засобів (у разі використання останніх необхідно врахувати інформацію щодо їх безпеки застосування).

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Недостатньо даних щодо застосування сульбактаму/ампіциліну вагітним жінкам. Не було повідомлень щодо дефектів розвитку або ембріотоксичного ефекту у дослідженнях на тваринах. Проте препарат слід застосовувати у період вагітності тільки у випадках, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Сульбактам проникає крізь плацентарний бар’єр.

Годування груддю. Невеликі кількості ампіциліну та сульбактаму проникають у грудне молоко. Недостатньо даних щодо застосування препарату у період годування груддю, тому на період терапії препаратом слід припинити годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Під час лікування препаратом у деяких пацієнтів можливе виникнення побічних реакцій з боку центральної нервової системи (див. розділ «Побічні реакції»), тому необхідно дотримуватись обережності при керуванні автотранспортом і заняттям іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Спосіб застосування та дози.

Препарат слід застосовувати внутрішньом’язово або внутрішньовенно (у вигляді болюсної ін’єкції або інфузії).

Для підготовки до використання препарат слід розвести стерильною водою для ін’єкцій або іншим сумісним розчином. Після додання розчинника слід зачекати кілька хвилин до повного зникнення піни, після чого візуально оцінити повноту розчинення.

Препарат розчинити за допомогою щонайменше 3,2 мл води для ін’єкцій (або іншого сумісного розчину) відповідно. Вводити внутрішньом’язово, у вигляді болюсної ін’єкції (протягом щонайменше 3-х хвилин). При більшому розведенні дозу можна вводити як болюсно, так і у вигляді внутрішньовенної інфузії (протягом 15-30 хвилин).

При внутрішньом’язовому застосуванні препарат слід вводити глибоко у м’яз; якщо ін’єкції болючі, то для відновлення порошку можна використовувати 0,5 % стерильний розчин лідокаїну гідрохлориду для ін’єкцій або інший місцевий анестетик, що підходить.

Максимальна кінцева концентрація сульбактаму/ампіциліну – 125 мг/250 мг в 1 мл.

Лікування інфекцій, спричинених чутливими до сульбактаму та ампіциліну мікроорганізмами

Застосування дорослим

Залежно від тяжкості інфекції добову дозу препарату від 1,5 г до 12 г слід застосувати у поділених дозах кожні 6-8 годин (кожні 12 годин при менш тяжких інфекціях); максимальна добова доза не має перевищувати 12 г для препарату (4 г для сульбактаму).

Застосування дітям

Новонародженим під час першого тижня життя (особливо недоношеним) препарат, як правило, призначати у дозі 75 мг/кг/добу (що відповідає 25 мг/кг/добу сульбактаму і         50 мг/кг/добу ампіциліну) у поділених дозах кожні 12 годин.

Новонародженим віком від 1 тижня та немовлятам віком до 1 року добова доза препарату становить 150 мг/кг (що відповідає 50 мг/кг/добу сульбактаму та 100 мг/кг/добу ампіциліну) та має бути застосована у поділених дозах з інтервалом 12 годин.

Дітям віком від 1 року добова доза препарату становить 150 мг/кг (що відповідає              50 мг/кг/добу сульбактаму та 100 мг/кг/добу ампіциліну). Препарат, як правило, слід вводити кожні 6-8 годин.

Для профілактики хірургічних інфекцій доза препарату становить 1,5-3 г, її слід вводити під час вступного наркозу, що забезпечує достатньо часу для досягнення ефективних концентрацій у сироватці крові та тканинах під час операції. Дозу можна вводити повторно через кожні 6-8 годин; застосування препарату слід припинити через 24 години після операції, за винятком тих випадків, коли введення препарату призначене з терапевтичною метою.

Для лікування неускладненої гонореї препарат можна вводити 1 раз у дозі 1,5 г внутрішньовенно або внутрішньом’язово. З метою подовження концентрації сульбактаму та ампіциліну у плазмі крові слід одночасно призначати пробенецид у дозі 1 г перорально.

Застосування пацієнтам з порушеннями функцій нирок

У пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) елімінація сульбактаму та ампіциліну уповільнюється однаково, тому їх співвідношення у плазмі крові не змінюється. Таким пацієнтам інтервали між дозами препарату необхідно подовжити відповідно до звичайної практики застосування ампіциліну.

Пацієнти, які перебувають на діалізі. Як сульбактам, так і ампіцилін однаково елімінуються шляхом гемодіалізу, тому препарат слід застосувати негайно після діалізу та потім, до початку наступного діалізу, застосовувати з інтервалом у 48 годин.

Застосування пацієнтам із порушеннями функцій печінки. Для пацієнтів із порушенням функцій печінки корекція дози не потрібна.

Застосування пацієнтам літнього віку. За умови відсутності ниркової недостатності корекція дози препарату для пацієнтів літнього віку не потрібна.

Тривалість лікування залежить від тяжкості інфекції та зазвичай становить 5-14 днів, однак у більш тяжких випадках його можна подовжити або можна додатково призначити ампіцилін. Як правило, лікування слід продовжувати ще протягом 48 годин після нормалізації температури тіла та зникнення інших симптомів бактеріальної інфекції.

Тривалість лікування інфекцій, спричинених гемолітичними стрептококами, має відбуватися щонайменше 10 днів з метою уникнення ревматоїдної гарячки та гломерулонефриту.

Інструкції щодо розчинення

Концентрований розчин для внутрішньом’язового застосування слід використати  протягом 1 години після відновлення.

Час використання препарату для внутрішньовенної інфузії, залежно від типу обраного розчинника, зазначено нижче:

Діти. Застосовувати дітям від народження.

Передозування.

Інформація щодо гострої токсичності сульбактаму натрію/ампіциліну натрію обмежена. Очікуваними проявами передозування лікарським засобом є передусім збільшення кількості проявів побічних реакцій. Потрібно брати до уваги той факт, що високі концентрації бета-лактамних антибіотиків у спинномозковій рідині можуть спричинити неврологічні ефекти, включаючи судоми. У разі судом рекомендовано лікування із застосуванням діазепаму. Оскільки і ампіцилін, і сульбактам виводяться за допомогою гемодіалізу, ця процедура може прискорити виведення препарату з організму, якщо передозування виникло у пацієнтів із нирковою недостатністю.

Побічні реакції.

Оскільки препарат містить ампіцилін і сульбактам, різновиди та частота можливих побічних ефектів подібні до вивчених для обох речовин.

З боку системи крові та лімфатичної системи: оборотні зміни у складі крові, такі як анемія, гемолітична анемія, лейкопенія, нейтропенія, еозинофілія, тромбоцитопенія, тромбоцитопенічна пурпура, зміни показників коагуляції крові.

З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, підвищена втомлюваність, сонливість, нейротоксичні реакції (судоми).

З боку травного тракту: діарея, відчуття тяжкості в епігастральній ділянці, нудота, блювання, анорексія, метеоризм, здуття живота, ентероколіт і псевдомембранозний коліт.

З боку сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит, затримка сечі, дизурія.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: висипання, свербіж, гострий генералізований екзантематозний пустульоз та інші реакції шкіри, запалення слизових оболонок (глосит, стоматит, зміна кольору язика).

З боку кістково-м’язової системи: біль у суглобах, незначні і тимчасові підвищення рівня креатинфосфокінази.
Інфекції та інвазії: суперінфекція, кандидоз.

Загальні порушення та порушення у місці введення: біль у місці ін’єкції, особливо при внутрішньом’язовому введенні; флебіт або реакція у місці ін’єкції, біль у грудній клітці, субстернальний біль, еритема, носова кровотеча, кровотеча слизових оболонок.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та мультиформну еритему, анафілактоїдні реакції, анафілактичний шок, агранулоцитоз, ангіоневротичний набряк, ексфоліативний дерматит, набряк обличчя.

З боку гепатобіліарної системи: оборотне та незначне підвищення рівня трансаміназ у крові (АЛТ, АСТ), гіпербілірубінемія, відхилення показників функції печінки, жовтяниця, гепатит (іноді з летальним наслідком), холестатичний гепатит.

Діти: доступні дані з безпеки застосування дітям, які отримували лікування препаратом, демонструють побічні реакції, подібні до тих, що виникали у дорослих. Атиповий лімфоцитоз був зазначений у 1 дитини.

Лабораторні показники: підвищення рівня лужної фосфатази, лактатдегідрогенази, азоту сечовини крові, лімфоцитів, моноцитів, базофілів, еозинофілів, тромбоцитів; зниження рівня гематокриту, лімфоцитів, еритроцитів і гіалінових циліндрів.

Термін придатності.3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковціпри температурі не вище 25 ⁰С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність. Сульбактам/ампіцилін та аміноглікозиди слід відновлювати та вводити окремо, через invitroінактивацію аміноглікозидів амінопеніцилінами. Через наявність ампіциліну розведена форма препарату несумісна з наступними лікарськими засобами: гентаміцин, канаміцин, хлорпромазин, гідралазин. Через несумісність препарату слід застосовувати окремо з такими лікарськими засобами: ін’єкційний метронідозол, ін’єкційний тетрациклін, тіопентал натрію, преднізолон, прокаїн суксаметонію хлорид, та норадреналін. Ампіцилін менш стабільний у розчинах, що містять глюкозу та інші карбогідрати, окрім цього, його не слід змішувати з кров’ю, препаратами крові, білковими гідролізатами або амінокислотами. Ампіцилін, несумісний з аміноглікозидами, тому їх не слід змішувати в одній ємності.

Упаковка. По 1,5 г у флаконах; по 10 флаконів у пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.           

Виробник. ПАТ «Київмедпрепарат».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 139.

ИНСТРУКЦИЯ

по медицинскому применению лекарственного средства

АМПИСУЛЬБИН

(AMPISULBIN^Ò)

Состав:

действующее вещество: ampicillin, sulbactam;

1 флакон содержит 1,5 г стерильной смеси ампициллина натриевой соли и сульбактама натриевой соли в отношении 2:1 в пересчете на ампициллин 1,0 ги сульбактам 0,5 г.

Лекарственная форма.Порошок для раствора для инъекций.

Основные физико-химические свойства: порошок белого или белого с желтоватым оттенком цвета.

Фармакотерапевтическая группа. Антибактериальное средство для системного применения. Ампициллин и ингибитор фермента. Код АТХ J01C R01.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.
Препарат представляет собой комбинацию бета-лактамного ингибитора – сульбактама и бактерицидного бета-лактамного антибиотика – ампициллина.

Ампициллин относится к группе пенициллинов широкого спектра действия и активен в отношении грамположительных и грамотрицательных микроорганизмов. Ампициллин проявляет бактерицидное действие, подавляя биосинтез оболочек клеток микроорганизмов в фазе пролиферации.

Сульбактам подавляет бета-лактамазы бактерий, которые инактивируют пенициллины, таким образом усиливает действие ампициллина в устойчивых к пенициллину микроорганизмов. Сульбактам проявляет антибактериальную активность только к Neisseriaceae, Acinetobacter calcoaceticus, Bacteroides spp., Moraxella Branhamella catarrhalis и Burkholderias cepacia.

Устойчивость к сульбактаму/ампициллину может базироваться на следующих механизмах:

-        инактивация бета-лактамазами, вследствие чего сульбактам/ампициллин не имеет достаточного влияния на бактерии, продуцирующие беталактамазу;

-        снижение аффинности пенициллин-связывающих белков (ПСБ) в связи с мутацией существующих ПСБ или в связи с производством дополнительных ПСБ с пониженной аффинностью к ампициллину;

-        недостаточное угнетение ПСБ из-за слабой пенитрации ампициллина во внешнюю стенку клетки.

Как правило, чувствительные виды микроорганизмов

Аэробные грамположительные бактерии: Staphylococcus aureus (метициллин чувствительный), Enterococcus faecalis, Streptococcus pneumonia и другие стрептококки.

Аэробные грамотрицательные бактерии: Haemophilus influenzae и parainfluenzae, Moraxella catarrhalis, Neisseria gonorrhoeae и meningitidis.

Анаэробные бактерии: Bacteroides fragilis и виды этого рода.

Виды, которые приобретают резистентность в единичных случаях

Аэробные грамположительные бактерии: Enterococcus faecium, Staphylococcus epidermidis.

Аэробные грамотрицательные бактерии: Escherichia coli, бактерии рода Klebsiellaи Proteus.
Врожденные резистентные микроорганизмы

Аэробные грамположительные бактерии: Staphylococcus aureus (метициллин устойчивый).

Аэробные грамотрицательные бактерии: Pseudomonas aeruginosa, Enterobacter cloacae, виды Citrobacter, Morganella morganii, Serratia и все энтеробактерии, продуцирующие беталактамазу типа І.

Контрольные показатели

Для ампициллина/сульбактама рекомендованы следующие контрольные показатели минимальной ингибирующей концентрации (МІС, мкг/мл согласно EUCAST): чувствительный ≤ 2, резистентный ≥ 8.

Уровень резистентности может варьировать в зависимости от географического положения и времени, поэтому для лечения тяжелых инфекций желательно иметь локальную информацию о резистентности для выбранных видов. В случае необходимости следует обратиться за советом к эксперту, если локальный уровень резистентности достигает таких размеров, что польза от препарата ставится под сомнение, хотя бы в случае некоторых видов инфекций. Рекомендуется установить микробиологический диагноз, включая идентификацию возбудителя и определения чувствительности к клиндамицину во время лечения тяжелых инфекций или в случае резистентности к терапии.

Фармакокинетика.
Всасывание/распределение. Как после внутривенного, так и после внутримышечного введения достигаются высокие концентрации ампициллина/сульбактама в сыворотке крови. После внутривенного введения ампициллина/сульбактама достигаются концентрации выше, чем после внутримышечного введения, но биодоступность ампициллина/сульбактама после внутривенного введения почти полная. Кроме того, сульбактам/ампициллин хорошо распределяется в большинстве тканей, жидкостях организма и секрециях.

Метаболизм. Пока не определены метаболиты сульбактама и ампициллина.

Выведение. Период полувыведения как сульбактама, так и ампициллина у взрослых составляет примерно 1час. У пациентов с 65 лет период полувыведения составляет            2-3 часа. У детей 1-1,5 года период полувыведения несколько короче (примерно               50 минут), тогда как он гораздо длиннее (8-9 часов) у новорожденных и недоношенных детей. Приблизительно 80 % обоих веществ выводится в неизмененном виде с мочой в течение 8 часов после введения разовой дозы сульбактама/ампициллина.

Одновременное введение сульбактама и ампициллина не приводит к клинически важным отклонениям от кинетических параметров, которые наблюдаются при введении разовой дозы отдельных субстанций.

Клинические характеристики.

Показания.

Лечение инфекций, вызванных чувствительными к компонентам препарата микроорганизмами:

-        инфекции верхних и нижних дыхательных путей, в том числе синусит, средний отит, эпиглоттит и бактериальная пневмония;

-        инфекции мочевыводящих путей и пиелонефрит;

-        внутрибрюшные инфекции, в том числе перитонит, холецистит, эндометрит и воспаления органов таза;

-        бактериальная септицемия;

-        инфекции кожи, мягких тканей, костей и суставов;

-        гонококковые инфекции.

Препарат можно назначать в периоперационном периоде с целью снижения частоты возникновения послеоперационных инфекций у пациентов, перенесших операции на брюшной и тазовой полостях и в которых может быть заражение в брюшной полости. При кесаревом сечении или прерывании беременности препарат можно применять с целью профилактики для снижения случаев послеоперационного сепсиса.

Следует принимать во внимание, что сульбактам/ампициллин не эффективен против Pseudomonas aeruginosa.

При применении препарата необходимо учесть официальные рекомендации относительно соответствующего применения противомикробных веществ.

Противопоказания.

-        Гиперчувствительность к любым компонентам препарата.

-        Аллергические реакции в анамнезе к каким-либо пенициллинам. Также необходимо учесть возможность возникновения перекрестной аллергии к цефалоспоринам.

-        Инфекционный мононуклеоз и лимфатическая лейкемия, из-за склонности к развитию реакций кожи, подобных кори.

Если для восстановления порошка используют 0,5 % стерильный раствор лидокаина гидрохлорида для инъекций или другой местный анестетик, надо учитывать противопоказания, указанные в Инструкции по применению к соответствующему лекарственному средству.

Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий.

Ацетилсалициловая кислота, индометацин и фенилбутазон задерживают элиминацию пенициллинов.

Аллопуринол – при одновременном применении аллопуринола и ампициллина частота возникновения высыпаний у пациентов, получающих оба препарата, существенно повышается по сравнению с соответствующей частотой у пациентов, получающих только ампициллин.

Аминогликозиды – смешивание ампициллина с аминогликозидами in vitro приводит к взаимной инактивации; если эти группы антибактериальных препаратов применять одновременно, то вводить их нужно в разные места с интервалом как минимум в 1 час.

Антикоагулянты – парентеральные пенициллины могут нарушить функцию агрегации тромбоцитов и показатели коагуляции. Эти эффекты могут усилиться при одновременном применении антикоагулянтов.

Бактериостатические препараты (хлорамфеникол, эритромицин, сульфаниламиды и тетрациклины) могут влиять на бактерицидное действие пенициллинов, поэтому лучше избегать их одновременного применения.

Эстрогены (пероральные контрацептивы) – есть сообщения о снижении эффективности пероральных контрацептивов у женщин, которые принимали ампициллин, следствием чего стала незапланированная беременность. Несмотря на то, что это влияние слабо выражено, пациентам следует применять другой или дополнительный метод контрацепции в период применения ампициллина.

Метотрексат – одновременное применение с пенициллинами приводило к снижению клиренса метотрексата и интоксикации метотрексатом. Такие пациенты должны быть под тщательным наблюдением, также для этих пациентов может быть необходимым применение повышенных доз кальция фолината в течение длительного времени.

Пробенецид уменьшает почечную экскрецию ампициллина и сульбактама; при одновременном применении возникает повышение уровня концентраций активных веществ в сыворотке крови, удлиняется период полувыведения и повышается риск возникновения токсичности. Обычно этот эффект может быть применен для некоторых заболеваний (например, гонорея) с целью обеспечения концентрации препарата в сыворотке крови в течение более длительного времени.

Влияние на лабораторные показатели – ложно-положительный результат по глюкозурии может быть выявленным при определении сахара в моче (с помощью реактива Бенедикта, Фелинга и Клинитеста). В таких случаях определение глюкозы следует проводить ферментативным путем. Может влиять на показатели уробилиногена.

При назначении ампициллина беременным женщинам наблюдалось временное снижение в плазме крови уровней конъюгированных эстрогенов, эстриол глюкуронида, конъюгированного эстрона и эстрадиола. Подобные эффекты возможны и при применении препарата.

Особенности применения.

У пациентов с установленными аллергическими реакциями, такими как сенная лихорадка, крапивница или бронхиальная астма, риск реакций гиперчувствительности повышен.

Как и в случае с другими пенициллинами, в единичных случаях сообщалось о возникновении анафилактического шока у пациентов, которым была назначена терапия препаратом. Такая реакция чаще встречается у пациентов, в анамнезе которых имеются аллергические реакции на пенициллины или другие аллергические реакции. Перед назначением терапии препаратом следует подробно расспросить пациента о реакциях гиперчувствительности к пенициллинам, цефалоспоринам или к другим веществам. При возникновении аллергической реакции на лекарственное средство следует прекратить терапию препаратом и/или начать соответствующую терапию. Серьезные анафилактические реакции требуют лечения эпинефрином. В случае необходимости следует назначить кислород (возможно, после интубации) и глюкокортикоиды внутривенно.

С целью своевременного выявления признаков чрезмерного роста нечувствительных организмов, включая грибы, следует регулярно контролировать состояние пациента.

Необходимо соблюдать осторожность при назначении антибиотика в сочетании с глюкокортикоидом, поскольку существует возможность развития суперинфекции из-за сниженной устойчивости к инфекциям. При возникновении суперинфекции следует прекратить применение препарата и начать соответствующую терапию.

При применении антибактериальных препаратов, включая сульбактам/ампициллин, сообщалось о развитии антибиотик-ассоциированной диареи, вызванной Clostridium difficile (CDAD), со степенью тяжести от легкой диареи до колита с летальным исходом. Применение антибактериальных препаратов влияет на нормальную флору кишечника и приводит к повышенному росту Clostridium difficile. Clostridium difficile производит токсины А и В, что, в свою очередь, способствует развитию CDAD.

Штаммы Clostridium difficile, продуцирующие токсины, могут повышать заболеваемость и летальность, поскольку такие инфекции являются резистентными к антибактериальной терапии и могут потребовать колэктомии. Возможность CDAD должна быть рассмотрена для всех пациентов с диареей, является следствием антибактериальной терапии. Необходим тщательный анализ анамнеза, поскольку о развитии CDAD сообщалось после 2 месяцев после завершения антибактериальной терапии.

В случае сильной и длительной диареи следует немедленно прекратить терапию препаратом и начать соответствующую терапию (например, ванкомицин для перорального применения 4х250 мг ежедневно). Противопоказаны препараты, подавляющие перистальтику кишечника.

Перед началом лечения гонореи, когда существует подозрение относительно одновременного наличия сифилиса, необходимо предварительно провести исследование «в темном поле». Далее в течение по меньшей мере 4-х месяцев нужно проводить серологические тесты с частотой 1 раз в месяц.

Во время длительной терапии рекомендуется контролировать функцию печени, почек и системы кроветворения, особенно при применении новорожденным (прежде всего недоношенным) и младенцам.

Во избежание развития резистентности и проявлений побочных эффектов комбинация ампициллина и сульбактама должно быть применена только в тех случаях, когда эффективность только одного из веществ недостаточна.

Поскольку инфекционный мононуклеоз имеет вирусное происхождение, не следует применять в лечении ампициллин. У большинства пациентов с мононуклеозом, получавших ампициллин, возникали высыпания на коже. Возможно, пациенты с ВИЧ-инфекцией имеют также повышенный риск возникновения высыпания на коже.

Пациентам, которые находятся на натриевой диете, следует принимать во внимание, что 1,5 г препарата содержит приблизительно 115 мг (5 ммоль) натрия.

Перед применением лидокаина или другого местного анестетика необходимо провести кожные пробы для определения индивидуальной чувствительности к этим лекарственным средствам (в случае использования последних необходимо учесть информацию об их безопасности применения).

Применение в период беременности или кормления грудью.

Недостаточно данных относительно применения сульбактама/ампициллина беременным женщинам. Не было сообщений о дефектах развития или эмбриотоксического эффекта в исследованиях на животных. Однако препарат следует применять в период беременности только в случаях, когда ожидаемая польза для матери превышает потенциальный риск для плода. Сульбактам проникает через плацентарный барьер.

Кормление грудью. Небольшие количества ампициллина и сульбактама проникают в грудное молоко. Недостаточно данных относительно применения препарата в период кормления грудью, поэтому на период терапии препаратом следует прекратить кормление грудью.

Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами.

Во время лечения препаратом у некоторых пациентов возможно возникновение побочных реакций со стороны центральной нервной системы (см. раздел «Побочные реакции»), поэтому необходимо соблюдать осторожность при управлении автотранспортом и занятием другими потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и скорости психомоторных реакций.

Способ применения и дозы.

Препарат применять внутримышечно или внутривенно (в виде болюсной инъекции или инфузии).

Для подготовки к использованию препарат следует развести стерильной водой для инъекций или другим совместимым раствором. После добавления растворителя следует подождать несколько минут до полного исчезновения пены, после чего визуально оценить полноту растворения.

Препарат растворить с помощью не менее 3,2 мл воды для инъекций (или другого совместимого раствора) соответственно. Вводить внутримышечно, в виде болюсной инъекции (не менее 3-х минут). При большем разведении дозу можно вводить как болюсно, так и в виде инфузии (в течение 15-30 минут).

При внутримышечном применении препарат следует вводить глубоко в мышцу; если инъекции болезненные, то для восстановления порошка можно использовать 0,5 % стерильный раствор лидокаина гидрохлорида для инъекций или другой местный анестетик, который подходит.

Максимальная конечная концентрация сульбактама/ампициллина – 125 мг/250 мг в 1 мл.

Лечение инфекций, вызванных чувствительными к сульбактаму и ампициллину микроорганизмами

Применение взрослым

В зависимости от тяжести инфекции суточную дозу препарата от 1,5 г до 12 г следует применить в разделенных дозах каждые 6-8 часов (каждые 12 часов при менее тяжелых инфекциях); максимальная суточная доза не должна превышать 12 г для препарата            (4 г для сульбактама).

Применение детям

Новорожденным во время первой недели жизни (особенно недоношенным) препарат, как правило, назначать в дозе 75 мг/кг/сутки (что соответствует 25 мг/кг/сутки сульбактама и 50 мг/кг/сутки ампициллина) в разделенных дозах каждые 12 часов.

Новорожденным с 1 недели и младенцам до 1 года суточная доза препарата составляет 150 мг/кг (что соответствует 50 мг/кг/сутки сульбактама и 100 мг/кг/сутки ампициллина) и должна быть применена в разделенных дозах с интервалом 12 часов.

Детям с 1 года суточная доза препарата составляет 150 мг/кг (что соответствует                 50 мг/кг/сутки сульбактама и 100 мг/кг/сутки ампициллина). Препарат, как правило, следует вводить каждые 6-8 часов.

Для профилактики хирургических инфекций доза препарата составляет 1,5-3 г, ее следует вводить во время вводного наркоза, что обеспечивает достаточно времени для достижения эффективных концентраций в сыворотке крови и тканях во время операции. Дозу можно вводить повторно через каждые 6-8 часов; применение препарата следует прекратить через 24 часа после операции, за исключением тех случаев, когда введение препарата предназначено в терапевтических целях.

Для лечения неосложненной гонореи препарат можно вводить 1 раз в дозе 1,5 г внутривенно или внутримышечно. С целью продления концентрации сульбактама и ампициллина в плазме крови следует одновременно назначать пробенецид в дозе 1 г перорально.
Применение пациентам с нарушениями функции почек

У пациентов с тяжелой почечной недостаточностью (клиренс креатинина < 30 мл/мин) элиминация сульбактама и ампициллина замедляется одинаково, поэтому их соотношение в плазме крови не изменяется. Таким пациентам интервалы между дозами препарата необходимо удлинить в соответствии с обычной практикой применения ампициллина.

Пациенты, которыенаходятсянадиализе. Как сульбактам, так и ампициллин одинаково элиминируются путем гемодиализа, поэтому препарат следует применять немедленно после диализа и затем, к началу следующего диализа, применять с интервалом в 48 часов.

Применениепациентамс нарушениямифункцийпечени. Для пациентов с нарушенными функциями печени коррекция дозы не требуется.

Применение пациентам пожилоговозраста. При отсутствии почечной недостаточности коррекция дозы препарата для пациентов пожилого возраста не требуется.

Продолжительность лечения зависит от тяжести инфекции и обычно составляет               5-14 дней, однако в более тяжелых случаях его можно продлить или можно дополнительно назначить ампициллин. Как правило, лечение следует продолжить еще в течение 48 часов после нормализации температуры тела и исчезновения других симптомов бактериальной инфекции.

Продолжительность лечения инфекций, вызванных гемолитическим стрептококком, должно происходить не менее 10 дней с целью избегания ревматоидной лихорадки и гломерулонефрита.
Инструкция порастворению

Концентрированный раствор для внутримышечного применения следует использовать в течение 1 часа после растворения. Время использования препарата для инфузии, в зависимости от типа выбранного растворителя, указано ниже:

Дети.

Применять детям с рождения.

Передозировка.

Информация об острой токсичности сульбактама натрия/ампициллина натрия ограничена. Ожидаемыми проявлениями передозировки лекарственным средством является прежде всего увеличение количества проявлений побочных реакций. Нужно принимать во внимание тот факт, что высокие концентрации бета-лактамных антибиотиков в спинномозговой жидкости могут вызывать неврологические эффекты, включая судороги. В случае судорог рекомендовано лечение с применением диазепама. Поскольку и ампициллин, и сульбактам выводятся с помощью гемодиализа, эта процедура может ускорить выведение препарата из организма, если передозировка возникла у пациентов с почечной недостаточностью.

Побочные реакции.

Поскольку препарат содержит ампициллин и сульбактам, разновидности и частота возможных побочных эффектов подобны изученным для обоих веществ.

Со стороны системы крови и лимфатической системы: обратимые изменения в составе крови, такие как анемия, гемолитическая анемия, лейкопения, нейтропения, эозинофилия, тромбоцитопения, тромбоцитопеническая пурпура, изменения показателей коагуляции крови.

Со стороны нервной системы: головокружение, головная боль, повышенная усталость, сонливость, нейротоксические реакции (судороги).

Со стороны пищеварительного тракта: диарея, ощущение тяжести в эпигастральной области, тошнота, рвота, анорексия, метеоризм, вздутие живота, энтероколит и псевдомембранозный колит.

Со стороны мочевыделительной системы: интерстициальный нефрит, задержка мочи, дизурия.

Со стороны кожи и подкожной клетчатки: сыпь, зуд, острый генерализованный экзантематозный пустулез и другие реакции кожи, воспаление слизистых оболочек (глоссит, стоматит, изменение цвета языка).

Со стороны костно-мышечной системы: боль в суставах, незначительные и временные повышения уровня креатинфосфокиназы.

Инфекции и инвазии: суперинфекция, кандидоз.

Общие нарушения и нарушения в месте введения: боль в месте инъекции, особенно при внутримышечном введении; флебит или реакция в месте инъекции, боль в грудной клетке, субстернальная боль, эритема, носовое кровотечение, кровотечение слизистых оболочек.

Со стороны иммунной системы.

Реакции гиперчувствительности, включая синдром Стивенса-Джонсона, токсический эпидермальный некролиз и мультиформная эритема, анафилактоидные реакции, анафилактический шок, агранулоцитоз, ангионевротический отек, эксфолиативный дерматит, отек лица.

Со стороны гепатобилиарной системы: преходящее и незначительное повышение уровня трансаминаз в крови (АЛТ, АСТ), гипербилирубинемия, отклонения показателей функции печени, желтуха, гепатит (иногда с летальным исходом), холестатический гепатит.

Дети: доступные данные по безопасности применения детям, получавшим лечение препаратом, демонстрируют побочные реакции, подобные тем, что возникали у взрослых. Атипичный лимфоцитоз был указан у 1 ребенка.

Лабораторные показатели: повышение уровня щелочной фосфатазы, лактатдегидрогеназы, азота мочевины крови, лимфоцитов, моноцитов, базофилов, эозинофилов, тромбоцитов; снижение уровня гематокрита, лимфоцитов, эритроцитов и гиалиновых цилиндров.

Срок годности. 3 года.

Условия хранения.

Хранить в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 ⁰С.

Хранить в недоступном для детей месте.

Несовместимость.

Сульбактам/ампициллин и аминогликозиды следует восстанавливать и вводить отдельно, через in vitro инактивацию аминогликозидов аминопенициллинами. Из-за наличия ампициллина разведенная форма препарата несовместима со следующими лекарственными средствами: гентамицин, канамицин, хлорпромазин, гидралазин. Из-за несовместимости препарата следует применять отдельно с такими лекарственными средствами: инъекционный метронидозол, инъекционный тетрациклин, тиопентал натрия, преднизолон, прокаин суксаметония хлорид, и норадреналин. Ампициллин менее стабилен в растворах, содержащих глюкозу и другие карбогидраты, кроме этого, его не следует смешивать с кровью, препаратами крови, белковыми гидролизатами или аминокислотами. Ампициллин, несовместим с аминогликозидами, поэтому их не следует смешивать в одной емкости.

Упаковка.

По 1,5 г препарата во флаконах; по 10 флаконов в пачке.

Категория отпуска. По рецепту.

Производитель.

ПАО «Киевмедпрепарат».

Местонахождение производителяиегоадресместа осуществления деятельности. Украина, 01032, г. Киев, ул. Саксаганского, 139.