ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
АМІТРИПТИЛІН
(AMITRIPTYLINE)
Склад:
діюча речовина: амітриптилін;
1 таблетка містить амітриптиліну гідрохлориду у перерахуванні на амітриптилін 25 мг;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, гіпромелоза, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, поліетиленгліколь 6000, титану діоксид (Е 171), тальк, полісорбат 80, кармоїзин (Е 122).
Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.
Фармакотерапевтична група. Антидепресанти. Неселективні інгібітори зворотного захоплення моноамінів. Код АТС N06А A09.
Клінічні характеристики.
Показання.
Тяжка депресія, особливо з характерними ознаками тривоги, збудження та розладів сну.
Депресивні стани у хворих на шизофренію у комбінації з нейролептиком для попередження загострення галюцинацій і параноїдної манії.
Хронічний больовий синдром.
Нічний енурез за умови відсутності органічної патології.
Протипоказання.
Гіперчутливість до амітриптиліну або будь-якого зі складових препарату.
Нещодавно перенесений інфаркт міокарда. Будь-якого роду блокади або порушення ритму серця, а також недостатність коронарних артерій.
Одночасне лікування із застосуванням ІМАО (інгібіторів моноаміноксидази) протипоказане (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Одночасне призначення амітриптиліну та ІМАО може зумовити розвиток серотонінового синдрому (поєднання симптомів, що, можливо, включає тривожне збудження, сплутаність, тремор, міоклонус і гіпертермію).
Лікування із застосуванням амітриптиліну можна починати через 14 діб після припинення прийому необоротних неселективних ІМАО, а також не менш ніж через 1 добу після припинення застосування препаратів оборотної дії моклобеміду і селегіліну.
Лікування із застосуванням ІМАО можна розпочинати через 14 діб після припинення прийому амітриптиліну.
Спосіб застосування та дози.
Депресія.
Лікування слід розпочинати із застосування низьких доз і поступовим їх підвищенням при ретельному спостереженні клінічного ефекту та ознак чутливості до лікарського засобу. Дози понад 150 мг на добу (до 225 мг на добу, а інколи – до 300 мг на добу) слід застосовувати в умовах стаціонару.
Дорослі: спочатку 25 мг 3 рази на добу з поступовим підвищенням при необхідності на 25 мг кожного другого дня до 150 мг на добу (зрідка до 225-300 мг на добу в умовах стаціонару).
Підтримуюча доза відповідає оптимальній терапевтичній.
Пацієнти віком від 65 років: спочатку 10 мг 3 рази на добу з поступовим підвищенням при необхідності кожного другого дня до 100-150 мг на добу. Додаткову дозу зазвичай призначати ввечері. Підтримуюча доза відповідає оптимальній терапевтичній.
Тривалість терапії. Антидепресантний ефект зазвичай розвивається протягом 2-4 тижнів. Лікування антидепресантами має симптоматичний характер і тому його слід проводити протягом відповідного проміжку часу, зазвичай до 6 місяців після одужання з метою профілактики рецидиву. У хворих на рецидивуючу (уніполярну) депресію підтримуюча терапія може бути необхідною протягом кількох років для запобігання новим епізодам.
Хронічний больовий синдром.
Дорослі. Спочатку призначати 25 мг увечері. Дозу можна поступово збільшити відповідно до ефекту терапії до максимальної дози 100 мг увечері.
Для хворих літнього віку лікування слід розпочинати приблизно з половини рекомендованої дози.
Нічний енурез.
Діти віком 7-12 років – 25 мг, від 12 років – 50 мг за 30 хв - 1 годину до сну.
Тривалість терапії – не більше 3 місяців.
Зниження функції нирок: пацієнтам зі зниженою функцією нирок амітриптилін можна призначати у звичайних дозах.
Зниження функції печінки: рекомендується обережний підбір дози і, якщо можливо, визначення вмісту препарату у сироватці крові.
Метод застосування: збільшення дози зазвичай здійснюється за рахунок прийому препарату у вечірній час або перед сном. При підтримуючій терапії загальну добову дозу можна приймати одноразово переважно перед сном. Таблетки слід ковтати цілими, не розжовуючи і запиваючи водою.
Припинення лікування: у разі припинення лікування слід протягом кількох тижнів поступово зменшувати дозу препарату.
Побічні реакції.
Амітриптилін здатний спричинити побічні ефекти, аналогічні тим, що виникають при прийомі інших трициклічних антидепресантів. Деякі з побічних ефектів, що наведені нижче (головний біль, тремор, порушення концентрації уваги, запор і зниження лібідо), можуть також бути симптомами депресії і зазвичай слабшають у міру поліпшення депресивного стану.
З боку системи крові та лімфатичної системи: пригнічення кісткового мозку, агранулоцитоз, лейкопенія, еозинофілія, тромбоцитопенія.
З боку метаболізму: знижений апетит.
З боку психіки: стан сплутаності свідомості, зниження лібідо, гіпоманія, манія, тривожний стан, безсоння, страшні сновидіння, делірій (у хворих літнього віку), галюцинації (у хворих на шизофренію), суїцидальні думки або поведінка*,
З боку нервової системи: сонливість, тремор, запаморочення, головний біль, розлади уваги, дисгевзія, парестезії, атаксія, судоми.
З боку органів зору: розлади акомодації, мідріаз, підвищення внутрішньоочного тиску.
З боку органів слуху і вестибулярного апарату: шум у вухах.
З боку серцево-судинної системи: посилене серцебиття, тахікардія, атріовентрикулярні блокади, блокади ніжок провідної системи. Порушення показників ЕКГ (подовження інтервалу QT та комплексу QRS), аритмія, ортостатична гіпотензія, артеріальна гіпертензія.
З боку шлунково-кишкового тракту: сухість у роті, запор, нудота, діарея, блювання, набряк язика, збільшення слинних залоз, паралітична кишкова непрохідність.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: жовтяниця. Порушення показників функціонального стану печінки, підвищення активності лужної фосфатази крові і трансаміназ.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: гіпергідроз, висипання, уртикарії, набряк обличчя, алопеція, реакції фотосенсибілізації.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: затримка сечі.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: еректильна дисфункція, гінекомастія.
Загальні розлади: втома, пірексія.
Інші прояви: збільшення маси тіла, зменшення маси тіла.
* Про випадки суїцидальних думок або поведінки повідомлялося протягом лікування або одразу після припинення лікування амітриптиліном (див. розділ «Особливості застосування»).
Епідеміологічні дослідження, в основному проведені у пацієнтів віком від 50 років, показали підвищений ризик переломів кісток у пацієнтів, які отримують СІЗЗС і ТЦА. Механізм розвитку цього ризику невідомий.
Передозування.
Симптоми: симптоматика може з’явитися поволі і замасковано, однак часом різко та раптово. У перші часи спостерігається сонливість або ж збудження та галюцинації. Антихолінергічні симптоми проявлться мідріазом, тахікардією, затримкою сечі, сухістю слизових оболонок та пригніченням моторики кишечнику. Можливі судоми, пропасниця, раптовий розвиток пригнічення центральної нервової системи. Зниження свідомості прогресує до стану коми із пригніченням дихальної функції.
З боку серцево-судинної системи: аритмії (вентрикулярні тахіаритмії, тріпотіння-мерехтіння, фібриляція шлуночків). На ЕКГ типово виявляється подовжений інтервал PR, розширення комплексу QRS, подовження QT, розширення або інверсія зубця Т, депресія сегмента ST, а також різного ступеня серцеві блокади аж до зупинки серця. Розширення комплексу QRS зазвичай чітко корелює із тяжкістю токсичності після гострого перевищення дози. Розвивається серцева недостатність, артеріальна гіпотензія, кардіогенний шок. Наростає метаболічний ацидоз, гіпокаліємія. Після пробудження знову можливі сплутаність свідомості, тривожне збудження, галюцинації та атаксія.
Лікування: госпіталізація (у відділення інтенсивної терапії). Лікування носить симптоматичний і підтримуючий характер. Показані зондове випорожнення шлунка і лаваж, навіть у пізній термін після перорального прийому, а також активоване вугілля. Обов’язковим є ретельний моніторинг стану навіть за умов очевидно нетяжкого випадку. Оцінювати стан свідомості, характер пульсу, величину артеріального тиску та функцію дихання; через невеликі проміжки часу проводити визначення вмісту електролітів і газів крові. Прохідність дихальних шляхів забезпечувати при необхідності шляхом інтубації. Загалом рекомендується проведення лікування із застосуванням примусової вентиляції легень для запобігання можливій зупинці дихання. Безперервний ЕКГ-моніторинг слід проводити протягом 3-5 діб. При розширенні інтервалу QRS, серцевій недостатності та при шлуночкових аритміях може бути ефективним зміна рН крові у лужний бік (призначення розчину бікарбонату або проведення гіпервентиляції) і швидким введенням гіпертонічного розчину натрію хлориду (100-200 ммоль Na+). При шлуночкових аритміях можливе застосування традиційних антиаритмічних засобів, як, наприклад, 50-100 мг лідокаїну (1-1,5 мг/кг) внутрішньовенно з подальшою інфузією зі швидкістю 1-3 мг/хв.
У разі необхідності застосовувати кардіостимуляцію та дефібриляцію. Циркуляторну недостатність корегувати за допомогою плазмозамінників, а у тяжких випадках – шляхом інфузії добутаміну (спочатку зі швидкістю 2-3 мкг/кг/хв) зі збільшенням дози залежно від ефекту. Збудження та судоми можуть бути припинені за допомогою призначення діазепаму.
Чутливість до перевищення дози переважно є індивідуальною. Діти при цьому особливо схильні до розвитку явищ кардіотоксичності та судом.
У дорослих дози понад 500 мг можуть спричинити інтоксикації середнього і тяжкого ступеня, дози ж незначно менші за 1000 мг були фатальними.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Амітриптилін не призначати у період вагітності, якщо тільки очікувана користь для пацієнтки не перевищує теоретичний ризик для плода. Призначення високих доз трициклічних антидепресантів протягом ІІІ триместру вагітності може спричинити нейроповедінкові порушення у новонароджених. У новонароджених, згідно з повідомленнями, встановлені лише випадки сонливості як результат впливу амітриптиліну та затримки сечі як результат впливу нортриптиліну (метаболіт амітриптиліну), якщо препарат був призначений вагітним жінкам до пологів.
Препарат проникає у грудне молоко в низьких концентраціях, тому його вплив на немовля при застосуванні терапевтичних доз є малоймовірним. Отримувана дитиною доза становить приблизно 2 % від дози матері відносно маси дитини (у мг/кг). За умови клінічної необхідності протягом терапії амітриптиліном годування груддю можна продовжувати, але рекомендується спостереження за немовлям, особливо у перші 4 тижні після народження.
Діти.
Амітриптилін не рекомендується для лікування депресії у дітей та підлітків через недостатність даних щодо безпеки та ефективності. Лікування амітриптиліном пов’язують із ризиком кардіоваскулярних побічних явищ у всіх вікових групах.
Амітриптилін можна призначати дітям віком 7-12 років для лікування нічного енурезу за умови відсутності органічної патології.
Особливості застосування.
Амітриптилін не слід призначати одночасно з ІМАО (див. розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
При застосуванні високих доз препарату зростає імовірність розвитку порушень ритму серця і тяжкої артеріальної гіпотензії. Розвиток таких станів можливий також при застосуванні звичайних доз у хворих з уже наявними захворюваннями серця.
Амітриптилін слід призначати з обережністю хворим із судомними розладами, затримкою сечі, гіпертрофією передміхурової залози, гіпертиреозом, при наявності параноїдних симптомів, а також тяжких захворювань печінки або серцево-судинної системи.
Депресія пов’язана з підвищеним ризиком суїциду. Такий ризик може існувати аж до досягнення стійкої ремісії і виникати спонтанно протягом курсу терапії. Оскільки поліпшення може не відбутися протягом перших кількох тижнів лікування або довше, пацієнти повинні бути під пильним контролем, поки таке поліпшення не відбувається. Із загального клінічного досвіду відомо, що ризик самогубства може посилюватися на початкових етапах одужання. Пацієнти з анамнезом суїцидальних подій або значним ступенем суїцидальних думок до початку лікування, як відомо, схильні до більшого ризику суїциду або спроб суїциду, і повинні бути під ретельним моніторингом під час лікування. Метааналіз плацебо-контрольованих клінічних випробувань антидепресантів у дорослих пацієнтів з психічними розладами показав підвищений ризик суїцидальної поведінки при застосуванні антидепресантів порівняно з плацебо у пацієнтів віком до 25 років. Уважний нагляд за пацієнтами і, зокрема за тими, які мають високий ризик, повинен супроводжувати лікарську терапію, особливо на початку лікування та після зміни дози. Пацієнти (і піклувальники) повинні бути попереджені про необхідність моніторингу щодо будь-якого клінічного погіршення, суїцидальної поведінки, думок і незвичайних змін у поведінці та звертатись за медичною допомогою, якщо ці симптоми присутні.
Особлива увага потрібна у разі призначення амітриптиліну хворим на гіпертиреоз або ж тим, хто приймає препарати тиреоїдних гормонів, оскільки можливий розвиток аритмій серця.
Хворі літнього віку особливо схильні до розвитку постуральної гіпотензії під час лікування амітриптиліном.
У хворих, які страждають на маніакально-депресивні розлади, можливий перехід захворювання до маніакальної фази; з моменту початку маніакальної фази захворювання пацієнту необхідно припинити терапію амітриптиліном.
При застосуванні амітриптиліну з приводу депресивного компонента шизофренії можливе посилення психотичних симптомів. Амітриптилін слід призначати в комбінації з нейролептиками.
У пацієнтів з рідкісним станом малої глибини і вузького кута передньої камери ока можливе провокування нападів гострої глаукоми внаслідок дилатації зіниці.
Застосування анестетиків на тлі терапії три-/тетрациклічними антидепресантами може збільшувати ризик аритмій та артеріальної гіпотензії. По можливості необхідно припинити застосування амітриптиліну за декілька діб до хірургічного втручання. При неминучості невідкладного оперативного втручання обов’язковим є інформування анестезіолога про лікування амітриптиліном.
Як і інші психотропні засоби, амітриптилін здатний змінювати чутливість організму до інсуліну і глюкози, що потребує корекції протидіабетичної терапії у хворих на цукровий діабет; крім того, депресивне захворювання, власне, може проявлятися змінами балансу глюкози в організмі пацієнта.
Повідомляється про випадки гіперпірексії на тлі застосування трициклічних антидепресантів у разі призначення одночасно з антихолінергічними або нейролептичними лікарськими засобами, особливо при спекотній погоді.
Раптове припинення терапії після тривалого лікування здатне спричинити симптоми відміни у вигляді головного болю, нездужання, безсоння і дратівливості. Такі симптоми не є ознаками медикаментозної залежності.
Амітриптилін слід з обережністю застосовувати пацієнтам, які приймають СІЗЗС.
Допоміжні речовини: таблетки препарату містять у своєму складі лактози моногідрат. Хворим на рідкісні спадкові порушення у вигляді чутливості до галактози, недостатності лактази або ж мальабсорбції глюкози-галактози не слід приймати цей лікарський засіб.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Амітриптилін є седативним лікарським засобом. У пацієнта, який отримує психотропний препарат, можна очікувати порушення загальної уваги і здатності до зосередження, що зумовлює небезпеку та заборону керувати автомобілем і працювати з механічним устаткуванням.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Фармакодинамічні взаємодії
Протипоказані комбінації
Інгібітори МАО (неселективні, а також селективні А [моклобемід] і В [селегілін]) – ризик «серотонінового синдрому» (див. розділ «Протипоказання»).
Небажані комбінації
Симпатоміметичні засоби: амітриптилін здатний потенціювати кардіоваскулярні ефекти адреналіну, ефедрину, ізопреналіну, норадреналіну, фенілефрину і фенілпропаноламіну.
Блокатори адренергічних нейронів: трициклічні антидепресанти можуть перешкоджати антигіпертензивним ефектам гуанетидину, бетанідину, резерпіну, клонідину і метилдопи. Рекомендується переглянути усю схему антигіпертензивної терапії під час лікування з використанням трициклічних антидепресантів.
Антихолінергічні засоби: трициклічні антидепресанти здатні потенціювати ефекти таких лікарських засобів стосовно очей, центральної нервової системи, кишечнику і сечового міхура; слід уникати одночасного з ними застосування через підвищений ризик паралітичної кишкової непрохідності, гіперпірексії.
Лікарські засоби, що спричиняють подовження інтервалу QT електрокардіограми, в тому числі протиаритмічні препарати (хінідин), антигістамінні (астемізол та терфенадін), деякі антипсихотичні ліки (зокрема пімозид та сертиндол), цизаприд, галофантрин та соталол можуть збільшувати імовірність шлуночкових аритмій у разі прийому разом з трициклічними антидепресантами.
Протигрибкові засоби, такі як флуконазол і тербінафін, зумовлюють збільшення концентрації в сироватці крові трициклічних антидепресантів і вираженість супутньої токсичності. Траплялися випадки непритомності та аритмії типу torsade de pointes.
Комбінації, що вимагають особливої обережності
Депресанти ЦНС: амітриптилін може посилювати седативні ефекти алкоголю, барбітуратів та інших засобів, що пригнічують ЦНС.
Фармакокінетичні взаємодії
Вплив інших медикаментозних засобів на фармакокінетику трициклічних антидепресантів
Трициклічні антидепресанти, включаючи амітриптилін, метаболізуються ізоензимом CYP2D6 цитохрому Р450 печінки. CYP2D6 характеризується поліморфізмом у популяції і його активність може пригнічуватися багатьма психотропними, а також іншими лікарськими засобами, як, наприклад, нейролептиками, інгібіторами зворотного захоплення серотоніну за винятком циталопраму (який є дуже слабким інгібітором ізоензиму), блокаторами β-адренорецепторів, а також протиаритмічними засобами. Також беруть участь у метаболізмі амітриптиліну ізоензими CYP2C19 і CYP3A.
Барбітурати, так само як і інші стимулятори ензимів, наприклад, рифампіцин та карбамазепін, можуть посилювати метаболізм і тим самим зумовлювати зниження вмісту трициклічних антидепресантів у плазмі крові і зменшення антидепресантного ефекту.
Циметидин і метилфенідат, а також препарати блокаторів кальцієвих каналів підвищують рівні трициклічних сполук у плазмі крові і відповідно токсичність.
Трициклічні антидепресанти і нейролептики взаємно пригнічують метаболізм один одного; це може призвести до зниження судомного порога і появи судом. Може бути необхідною корекція доз зазначених лікарських засобів.
Такі протигрибкові засоби, як флуконазол і тербінафін, збільшували сироваткові рівні амітриптиліну і нортриптиліну. У присутності етанолу вільні плазмові концентрації амітриптиліну і концентрації нортриптиліну збільшувались.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Амітриптилін – це трициклічний антидепресант. Амітриптилін є третинним аміном, посідає центральне місце серед трициклічних антидепресантів, оскільки він приблизно однаково активний in vivo як інгібітор захоплення серотоніну і норадреналіну пресинаптичними нервовими закінченнями. Основний метаболіт сполуки нортриптилін є відносно сильнішим інгібітором захоплення норадреналіну, однак також блокує і захоплення серотоніну. Амітриптилін має досить сильні антихолінергічні, антигістамінергічні і седативні властивості і потенціює також ефекти катехоламінів.
Пригнічення фази сну зі швидким рухом очей (ШРО) вважається ознакою антидепресантної активності. Трициклічні антидепресанти, так само як і селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну та ІМАО, пригнічують фазу ШРО та посилюють глибокий повільно-хвильовий сон.
Амітриптилін підвищує патологічно знижений рівень настрою.
Завдяки своїй седативній дії амітриптилін має особливе значення у терапії при депресіях, що супроводжуються тривогою, збудженням, занепокоєнням і порушеннями сну. Антидепресивний ефект зазвичай розвивається через 2-4 тижні терапії, седативний ефект при цьому не знижується.
Аналгетичний ефект препарату не пов'язаний з антидепресантним, оскільки аналгезія настає у значно більш ранні терміни, ніж будь-які зміни настрою, і нерідко у результаті прийому значно меншої дози, ніж це потрібно для забезпечення зміни настрою.
Фармакокінетика.
Абсорбція. Пероральний прийом препарату в таблетках зумовлює досягнення максимального рівня в сироватці крові приблизно через 4 години (tmax=3,89±1,87 години; діапазон 1,03-7,98 години).
Після перорального прийому 50 мг середня величина Cmax = 30,95 ± 9,61 нг/мл, діапазон
10,85-45,7 нг/мл (111,57±34,64 нмоль/л; діапазон 39,06-164,52 нмоль/л). Середня величина абсолютної пероральної біодоступності становить 53 % (Fabs=0,527±0,123; діапазон 0,219-0,756).
Розподіл. Зв'язування з протеїнами плазми становить близько 95 %. Амітриптилін і його основний метаболіт – нортриптилін – проникають крізь плацентарний бар'єр.
Біотрансформація. Метаболізм амітриптиліну відбувається переважно шляхом деметилювання (CYP2C19, CYP3A) та гідроксилювання (CYP2D6) з наступною кон'югацією з глюкуроновою кислотою. При цьому метаболізм характеризується генетично обумовленим поліморфізмом. Основним активним метаболітом є вторинний амін нортриптилін. Нортриптилін являє собою більш потужний інгібітор захоплення норадреналіну, ніж серотоніну, водночас як амітриптилін однаково успішно пригнічує захоплення обох нейромедіаторів. Подальші метаболіти (цис- і транс-
10-гідроксіамітриптилін, а також цис- і транс-10-гідроксинортриптилін) характеризуються профілем, ідентичним до такого у нортриптиліну, при значно меншій силі дії. Деметилнортриптилін і амітриптилін-N-оксид присутні у плазмі лише у незначних кількостях, причому останній з них цілком позбавлений активності. Усі метаболіти мають меншу антихолінергічну активність порівняно з амітриптиліном і нортриптиліном. У плазмі домінує в кількісному відношенні загальний вміст 10-гідроксинортриптиліну, однак більшість метаболітів містяться у кон’югованому стані.
Елімінація. Час напіввиведення (t½β) для амітриптиліну після перорального прийому становить близько 25 годин (24,65±6,31 години, діапазон 16,49-40,36 години). Середня величина системного кліренсу (Cls) становить 39,24±10,18 л/г, діапазон 24,53-53,73 л/г.
Екскреція відбувається переважно із сечею. Виведення амітриптиліну у незмінному стані нирками є незначним (близько 2 %).
У матерів, які годують немовлят груддю, амітриптилін і нортриптилін проникають у невеликих кількостях у грудне молоко. Співвідношення концентрації у молоці і сироватці крові у жінок становить 1:2. Розрахункова добова кількість (амітриптилін + нортриптилін), що надходить немовляті, становить приблизно 2 % дози амітриптиліну матері відносно до маси тіла дитини (у мг/кг).
Стабільні сумарні рівні вмісту амітриптиліну і нортриптиліну у плазмі досягаються у більшості пацієнтів протягом 1 тижня. У такому стані рівень у плазмі складає протягом доби приблизно рівною мірою амітриптиліном і нортриптиліном під час лікування з використанням звичайних таблеток препарату 3 рази на добу.
У пацієнтів літнього віку встановлений триваліший період напіввиведення внаслідок менш інтенсивного метаболізму.
Ураження печінки певного ступеня тяжкості здатне обмежити печінкове поглинання, що обумовлює більш високий вміст препарату у плазмі.
Ниркова недостатність не впливає на кінетику препарату.
Поліморфізм. Метаболізм препарату залежить від генетичного поліморфізму (ізоензимів CYP2D6 і CYP2C19).
Фармакокінетичний/фармакодинамічний зв’язок. Терапевтична концентрація у плазмі крові при великих депресивних розладах становить 100-250 нг/мл (≈370-925 нмоль/л) (разом для амітриптиліну і нортриптиліну). Рівні понад 300-400 нг/мл пов’язані з підвищеним ризиком порушення провідності серця у вигляді подовження комплексу QRS або ж AV-блокади.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки круглої форми, вкриті оболонкою, від світло-рожевого до рожевого кольору, з верхньою і нижньою опуклими поверхнями. На розламі під лупою видно ядро, оточене одним суцільним шаром.
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 оС.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 10 таблеток у блістері. По 5 блістерів у пачку з картону.
По 10 таблеток у блістері. По 100 блістерів у коробку з картону.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
ПрАТ «Технолог».
Місцезнаходження.
Україна, 20300, Черкаська обл., місто Умань, вулиця Стара прорізна, будинок 8.
ИНСТРУКЦИЯ
по медицинскому применению препарата
АМИТРИПТИЛИН
(AMITRIPTYLINE)
Состав:
действующее вещество: амитриптилин;
1 таблетка содержит амитриптилина гидрохлорида в пересчете на амитриптилин 25 мг;
вспомогательные вещества: лактозы моногидрат; целлюлоза микрокристаллическая, натрия кроскармелоза, гипромеллоза, магния стеарат, кремния диоксид коллоидный безводный, полиэтиленгликоль 6000, титана диоксид (Е 171), тальк, полисорбат 80, кармоизин (Е 122).
Лекарственная форма. Таблетки, покрытые оболочкой.
Фармакотерапевтическая группа. Антидепрессанты. Неселективные ингибиторы обратного захвата моноаминов. Код АТС N06А A09.
Клинические характеристики.
Показания.
Тяжелая депрессия, особенно с характерными признаками тревоги, возбуждения и расстройства сна.
Депрессивные состояния у больных шизофренией в комбинации с нейролептиком для предупреждения обострений галлюцинаций и параноидной мании.
Хронический болевой синдром.
Ночной энурез при условии отсутствия органической патологии.
Противопоказания.
Гиперчувствительность к амитриптилину или какому-либо из компонентов препарата.
Недавно перенесенный инфаркт миокарда. Любого рода блокады или нарушения ритма сердца, а также недостаточность коронарных артерий.
Одновременное лечение с применением ИМАО (ингибиторов моноаминоксидазы) противопоказано (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).
Одновременное назначение амитриптилина и ИМАО может вызвать развитие серотонинового синдрома (сочетание симптомов, что, возможно, включает тревожное возбуждение, спутанность, тремор, миоклонус и гипертермию).
Лечение с применением амитриптилина можно начинать через 14 суток после прекращения приема необоротных неселективных ИМАО, а также не менее чем через 1 сутки после прекращения применения препаратов оборотного действия моклобемида и селегилина.
Лечение с применением ИМАО можно начинать через 14 суток после прекращения приема амитриптилина.
Способ применения и дозы.
Депрессия.
Лечение следует начинать с использованием низких доз и постепенным их повышением при тщательном наблюдении клинического эффекта и признаков чувствительности к лекарственному средству. Дозы более 150 мг в сутки (до 225 мг в сутки, а иногда – до 300 мг в сутки) следует применять в условиях стационара.
Взрослые: сначала 25 мг 3 раза в сутки с постепенным повышением при необходимости на 25 мг каждый второй день до 150 мг в сутки (изредка до 225-300 мг в сутки в условиях стационара).
Поддерживающая доза соответствует оптимальной терапевтической.
Пациенты от 65 лет: сначала 10 мг 3 раза в сутки с постепенным повышением при необходимости каждый второй день до 100-150 мг в сутки. Дополнительную дозу обычно назначать вечером. Поддерживающая доза соответствует оптимальной терапевтической.
Длительность терапии. Антидепрессантный эффект обычно развивается в течение 2-4 недель. Лечение антидепрессантами имеет симптоматический характер и поэтому его следует проводить в течение соответствующего промежутка времени, обычно до 6 месяцев после выздоровления с целью профилактики рецидива. У больных рецидивирующей (униполярной) депрессией поддерживающая терапия может быть необходима в течение нескольких лет для предотвращения новых эпизодов.
Хронический болевой синдром.
Взрослые. Сначала назначать 25 мг вечером. Дозу можно постепенно увеличить в соответствии с эффектом терапии до максимальной дозы 100 мг вечером.
Для больных пожилого возраста лечение следует начинать приблизительно с половины рекомендуемой дозы.
Ночной энурез.
Дети 7-12 лет – 25 мг, старше 12 лет – 50 мг за 30 мин-1 час перед сном.
Длительность терапии – не больше 3 месяцев.
Снижение функции почек: пациентам со сниженной функцией почек амитриптилин можно назначать в обычных дозах.
Снижение функции печени: рекомендуется осторожный подбор дозы и, если возможно, определение содержания препарата в сыворотке крови.
Метод применения: увеличение дозы обычно осуществляется за счет приема препарата в вечернее время или перед сном. При поддерживающей терапии общую суточную дозу можно принимать одноразово в основном перед сном. Таблетки следует глотать целыми, не разжевывая и запивая водой.
Прекращение лечения: в случае прекращения лечения следует в течение нескольких недель постепенно уменьшать дозу препарата.
Побочные реакции.
Амитриптилин способен вызывать побочные эффекты, аналогичные тем, которые возникают при приеме других трициклических антидепрессантов. Некоторые из побочных эффектов, приведенных ниже (головная боль, тремор, нарушение концентрации внимания, запор и снижение либидо), могут также быть симптомами депрессии и обычно слабеют по мере улучшения депрессивного состояния.
Со стороны системы крови и лимфатической системы: угнетение костного мозга, агранулоцитоз, лейкопения, эозинофилия, тромбоцитопения.
Со стороны метаболизма: сниженный аппетит.
Со стороны психики: состояние спутанности сознания, снижение либидо, гипомания, мания, тревожное состояние, бессонница, страшные сны, делирий (у пациентов пожилого возраста), галлюцинации (у больных шизофренией), суицидальные мысли или поведение*.
Со стороны нервной системы: сонливость, тремор, головокружение, головная боль, расстройства внимания, дисгевзия, парестезии, атаксия, судороги.
Со стороны органов зрения: расстройства аккомодации, мидриаз, повышение внутриглазного давления.
Со стороны органов слуха и вестибулярного аппарата: шум в ушах.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: усиленное сердцебиение, тахикардия, атриовентрикулярные блокады, блокады ножек проводящей системы, нарушения показателей ЭКГ (удлинение интервала QT и комплекса QRS), аритмия, ортостатическая гипотензия, артериальная гипертензия.
Со стороны желудочно-кишечного тракта: сухость во рту, запор, тошнота, диарея, рвота, отек языка, увеличение слюнных желез, паралитическая кишечная непроходимость.
Со стороны печени и желчевыводящих путей: желтуха, нарушения показателей функционального состояния печени, увеличение активности щелочной фосфатазы крови и трансаминаз.
Со стороны кожи и подкожной клетчатки: гипергидроз, высыпания, уртикарии, отек лица, алопеция, реакции фотосенсибилизации.
Со стороны почек и мочевыводящих путей: задержка мочи.
Со стороны репродуктивной системы и молочных желез: эректильная дисфункция, гинекомастия.
Общие расстройства: утомляемость, пирексия.
Другие проявления: увеличение массы тела, уменьшение массы тела.
* О случаях суицидальных мыслей или поведения сообщалось в течение лечения или сразу после прекращения лечения амитриптилином (см. раздел «Особенности применения»).
Эпидемиологические исследования, в основном проведенные у пациентов в возрасте от 50 лет, показали повышенный риск переломов костей у пациентов, получающих СИОЗС и ТЦА. Механизм развития этого риска неизвестен.
Передозировка.
Симптомы: симптоматика может появиться медленно и замаскировано, однако временами резко и внезапно. В первое время наблюдается сонливость или же возбуждения и галлюцинации. Антихолинергические симптомы проявляются мидриазом, тахикардией, задержкой мочи, сухостью слизистых оболочек и угнетением моторики кишечника. Возможны судороги, лихорадка, внезапное развитие подавления центральной нервной системы. Снижение сознания прогрессирует до состояния комы с подавлением дыхательной функции.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: аритмии (вентрикулярные тахиаритмии, трепетание-мерцание, фибрилляция желудочков). На ЭКГ типично выявляется удлиненный интервал PR, расширение комплекса QRS, удлинение QT, расширение или инверсия зубца Т, депрессия сегмента ST, а также разной степени сердечные блокады вплоть до остановки сердца. Расширение комплекса QRS обычно четко коррелирует с тяжестью токсичности после острого превышения дозы. Развивается сердечная недостаточность, артериальная гипотензия, кардиогенный шок. Нарастает метаболический ацидоз, гипокалиемия. После пробуждения снова возможны спутывание сознания, тревожное возбуждение, галлюцинации и атаксия.
Лечение: госпитализация (в отделение интенсивной терапии). Лечение носит симптоматический и поддерживающий характер. Показаны зондовое опорожнение желудка и лаваж, даже в поздний срок после перорального приема, а также активированный уголь. Обязательным является тщательный мониторинг состояния даже при условии очевидно нетяжелого случая. Оценивать состояние сознания, характер пульса, величину артериального давления и функцию дыхания; через небольшие промежутки времени проводить определение содержания электролитов и газов крови. Проходимость дыхательных путей обеспечивать при необходимости путем интубации. В целом рекомендуется проведение лечения с применением принудительной вентиляции легких для предотвращения возможной остановки дыхания. Беспрерывный ЭКГ-мониторинг следует проводить в течение 3-5 суток. При расширении интервала QRS, сердечной недостаточности и при желудочковых аритмиях может быть эффективным изменение рН крови в щелочную сторону (назначение раствора бикарбоната или проведение гипервентиляции) с быстрым введением гипертонического раствора натрия хлорида (100-200 ммоль Na+). При желудочковых аритмиях возможно применение традиционных антиаритмических средств, как, например, 50-100 мг лидокаина (1-1,5 мг/кг) внутривенно с последующей инфузией со скоростью 1-3 мг/мин.
При необходимости применять кардиостимуляцию и дефибрилляцию. Циркуляторную недостаточность корректировать при помощи плазмозаменителей, а в тяжелых случаях – путем инфузии добутамина (сначала со скоростью 2-3 мкг/кг/мин) с увеличением дозы в зависимости от эффекта. Возбуждения и судороги могут быть прекращены при помощи назначения диазепама.
Чувствительность к превышению дозы преимущественно является индивидуальной. Дети при этом особенно склонны к развитию явлений кардиотоксичности и судорог.
У взрослых дозы более 500 мг могут вызвать интоксикации средней и тяжелой степени, дозы же незначительно меньше 1000 мг были летальными.
Применение в период беременности или кормления грудью.
Амитриптилин не назначать в период беременности, если только ожидаемая польза для пациентки не превышает теоретический риск для плода. Назначение высоких доз трициклических антидепрессантов в течение ІІІ триместра беременности может вызвать нейроповеденческие нарушения у новорожденных. У новорожденных, согласно сообщениям, установлены только случаи сонливости как результат влияния амитриптилина и задержки мочи как результат влияния нортриптилина (метаболит амитриптилина), если препарат назначался беременным женщинам до родов.
Препарат проникает в грудное молоко в низких концентрациях, поэтому его влияние на младенца при применении терапевтических доз является маловероятным. Получаемая ребенком доза составляет около 2 % от дозы матери относительно массы ребенка (в мг/кг). При условии клинической необходимости в течение терапии амитриптилином кормление грудью можно продолжать, но рекомендуется наблюдение за младенцем, особенно в первые 4 недели после рождения.
Дети.
Амитриптилин не рекомендуется для лечения депрессий у детей и подростков в связи с недостаточностью данных относительно безопасности и эффективности. Лечение амитриптилином связывают с риском кардиоваскулярных побочных явлений во всех возрастных группах.
Амитриптилин можно назначать детям 7-12 лет для лечения ночного энуреза при условии отсутствия органической патологии.
Особенности применения.
Амитриптилин не следует назначать одновременно с ИМАО (см. разделы «Противопоказания» и «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).
При применении высоких доз препарата возрастает вероятность развития нарушений ритма сердца и тяжелой артериальной гипотензии. Развитие таких состояний возможно также при применении обычных доз у больных с уже имеющимися заболеваниями сердца.
Амитриптилин следует назначать с осторожностью больным с судорожными расстройствами, задержкой мочи, гипертрофией предстательной железы, гипертиреозом, при наличии параноидных симптомов, а также тяжелых заболеваний печени или сердечно-сосудистой системы.
Депрессия связана с повышенным риском суицида. Такой риск может существовать вплоть до достижения стойкой ремиссии и возникать спонтанно в течение курса терапии. Поскольку улучшение может не произойти в течение первых нескольких недель лечения или дольше, пациенты должны быть под пристальным контролем, пока такое улучшение не происходит. Из общего клинического опыта известно, что риск самоубийства может усиливаться на начальных этапах выздоровления. Пациенты с анамнезом суицидальных событий или значительным степенью суицидальных мыслей до начала лечения, как известно, склонны к большему риску суицида или попыток суицида, и должны быть под тщательным мониторингом при лечении. Метаанализ плацебо-контролируемых клинических испытаний антидепрессантов у взрослых пациентов с психическими расстройствами показал повышенный риск суицидального поведения при применении антидепрессантов по сравнению с плацебо у пациентов в возрасте до 25 лет. Внимательное наблюдение за пациентами и, в частности за теми, которые имеют высокий риск, должно сопровождать лекарственную терапию, особенно в начале лечения и после изменения дозы. Пациенты (и попечители) должны быть предупреждены о необходимости мониторинга любого клинического ухудшения, суицидального поведения, мыслей и необычных изменений в поведении и обращаться за медицинской помощью, если эти симптомы присутствуют.
Особое внимание необходимо при назначении амитриптилина больным гипертиреозом или тем, кто принимает препараты тиреоидных гормонов, поскольку возможно развитие аритмий сердца.
Больные пожилого возраста особенно подвержены развитию постуральной гипотензии во время лечения амитриптилином.
У больных, страдающих маниакально-депрессивными расстройствами, возможен переход заболевания в маниакальную фазу; с момента начала маниакальной фазы заболевания пациенту необходимо прекратить терапию амитриптилином.
При применении амитриптилина по поводу депрессивного компонента шизофрении возможно усиление психотических симптомов. Амитриптилин следует назначать в комбинации с нейролептиками.
У пациентов с редким состоянием малой глубины и узкого угла передней камеры глаза возможно провоцирование приступов острой глаукомы вследствие дилатации зрачка.
Применение анестетиков на фоне терапии три-/тетрациклическими антидепрессантами может увеличивать риск аритмий и артериальной гипотензии. По возможности необходимо прекратить применение амитриптилина за несколько дней до хирургического вмешательства. При неизбежности неотложного оперативного вмешательства обязательно информирование анестезиолога о лечении амитриптилином.
Как и другие психотропные средства, амитриптилин способен изменять чувствительность организма к инсулину и глюкозе, что требует коррекции противодиабетической терапии у больных сахарным диабетом; кроме того, депрессивное заболевание, собственно, может проявляться изменениями баланса глюкозы в организме пациента.
Сообщается о случаях гиперпирексии на фоне применения трициклических антидепрессантов при назначении одновременно с антихолинергическими или нейролептическими лекарственными средствами, особенно при жаркой погоде.
Внезапное прекращение терапии после длительного лечения способно вызвать симптомы отмены в виде головной боли, недомогания, бессонницы и раздражительности. Такие симптомы не являются признаками медикаментозной зависимости.
Амитриптилин следует с осторожностью применять пациентам, которые принимают СИОЗС.
Вспомогательные вещества: таблетки препарата содержат в своем составе лактозы моногидрат. Больным редкими наследственными нарушениями в виде чувствительности к галактозе, недостаточности лактазы или мальабсорбции глюкозы-галактозы не следует принимать это лекарственное средство.
Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или работе с другими механизмами.
Амитриптилин является седативным лекарственным средством. У пациента, получающего психотропный препарат, можно ожидать нарушение общего внимания и способности сосредоточиться, что обуславливает опасность и запрет управлять автомобилем и работать с механическим оборудованием.
Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий.
Фармакодинамические взаимодействия
Противопоказанные комбинации
Ингибиторы МАО (неселективные, а также селективные А [моклобемид] и В [селегилин]) - риск «серотонинового синдрома» (см. раздел «Противопоказания»).
Нежелательные комбинации
Симпатомиметики: амитриптилин способен усиливать кардиоваскулярные эффекты адреналина, эфедрина, изопреналина, норадреналина, фенилэфрина и фенилпропаноламина.
Блокаторы адренергических нейронов: трициклические антидепрессанты могут препятствовать антигипертензивным эффектам гуанетидина, бетанидина, резерпина, клонидина и метилдопы. Рекомендуется пересмотреть всю схему антигипертензивной терапии при лечении с использованием трициклических антидепрессантов.
Антихолинергические средства: трициклические антидепрессанты способны усиливать эффекты таких лекарственных средств в отношении глаз, центральной нервной системы, кишечника и мочевого пузыря; следует избегать одновременного с ними применения из-за повышенного риска паралитической кишечной непроходимости, гиперпирексии.
Лекарственные средства, вызывающие удлинение интервала QT электрокардиограммы, в том числе антиаритмические препараты (хинидин), антигистаминные (астемизол и терфенадин), некоторые антипсихотические лекарства (в частности пимозид и сертиндол), цизаприд, галофантрин и соталол могут увеличивать вероятность желудочковых аритмий в случае приема вместе с трициклическими антидепрессантами.
Противогрибковые средства, такие как флуконазол и тербинафин, обусловливают увеличение концентрации в сыворотке крови трициклических антидепрессантов и выраженность сопутствующей токсичности. Были случаи обмороков и аритмии типа torsade de pointes.
Комбинации, требующие особой осторожности
Депрессанты ЦНС: амитриптилин может усиливать седативные эффекты алкоголя, барбитуратов и других средств угнетающих ЦНС.
Фармакокинетические взаимодействия
Влияние других медикаментозных средств на фармакокинетику трициклических антидепрессантов
Трициклические антидепрессанты, включая амитриптилин, метаболизируются изоэнзимом CYP2D6 цитохрома Р450 печени. CYP2D6 характеризуется полиморфизмом в популяции и его активность может подавляться многими психотропными, а также другими лекарственными средствами, как, например, нейролептиками, ингибиторами обратного захвата серотонина за исключением циталопрама (который является очень слабым ингибитором изоэнзима), блокаторами β-адренорецепторов, а также противоаритмическими средствами. Также принимают участие в метаболизме амитриптилина изоэнзимы CYP2C19 и CYP3A.
Барбитураты, так же как и другие стимуляторы энзимов, например, рифампицин и карбамазепин, могут усиливать метаболизм и тем самым вызывать снижение содержания трициклических антидепрессантов в плазме крови и уменьшение антидепрессантного эффекта.
Циметидин и метилфенидат, а также препараты блокаторов кальциевых каналов повышают уровни трициклических соединений в плазме крови и соответственно токсичность.
Трициклические антидепрессанты и нейролептики взаимно подавляют метаболизм друг друга; это может привести к снижению судорожного порога и появлению судорог. Может потребоваться коррекция доз указанных лекарственных средств.
Такие противогрибковые средства, как флуконазол и тербинафин, увеличивали сывороточные уровни амитриптилина и нортриптилина. В присутствии этанола свободные плазменные концентрации амитриптилина и концентрации нортриптилина увеличивались.
Фармакологические свойства.
Фармакодинамика.
Амитриптилин – это трициклический антидепрессант. Амитриптилин является третичным амином, занимает центральное место среди трициклических антидепрессантов, поскольку он приблизительно одинаково активен in vivo как ингибитор захвата серотонина и норадреналина пресинаптическими нервными окончаниями. Основной метаболит соединения нортриптилин является относительно более сильным ингибитором захвата норадреналина, однако также блокирует и захват серотонина. Амитриптилин имеет достаточно сильные антихолинергические, антигистаминергические и седативные свойства и потенцирует также эффекты катехоламинов.
Угнетение фазы сна с быстрым движением глаз (БДГ) считается признаком антидепрессантной активности. Трициклические антидепрессанты, как и селективные ингибиторы обратного захвата серотонина и ИМАО, угнетают фазу БДГ и усиливают глубокий медленно-волновой сон.
Амитриптилин повышает патологически сниженный уровень настроения.
Благодаря своему седативному действию амитриптилин имеет особенное значение в терапии при депрессиях, которые сопровождаются тревогой, возбуждением, обеспокоенностью и нарушениями сна. Антидепрессивный эффект обычно развивается через 2-4 недели терапии, седативный эффект при этом не снижается.
Аналгетический эффект препарата не связан с антидепрессантным, поскольку аналгезия наступает в значительно более ранние сроки, чем какие-либо изменения настроения, и нередко в результате приема значительно меньшей дозы, чем это необходимо для обеспечения изменения настроения.
Фармакокинетика.
Абсорбция. Пероральный прием препарата в таблетках обуславливает достижение максимального уровня в сыворотке крови приблизительно через 4 часа (tmax = 3,89 ± 1,87 часа; диапазон
1,03-7,98 часа). После перорального приема 50 мг средняя величина Cmax=30,95±9,61 нг/мл, диапазон 10,85-45,7 нг/мл (111,57±34,64 нмоль/л; диапазон 39,06- 164,52 нмоль/л). Средняя величина абсолютной пероральной биодоступности составляет 53 % (Fabs=0,527±0,123; диапазон 0,219-0,756).
Распределение. Связывание с протеинами плазмы составляет около 95 %. Амитриптилин и его основной метаболит – нортриптилин – проникают через плацентарный барьер.
Биотрансформация. Метаболизм амитриптилина происходит в основном путем деметилирования (CYP2C19, CYP3A) та гидроксилирования (CYP2D6) с последующей конъюгацией с глюкуроновой кислотой. При этом метаболизм характеризуется генетически обусловленным полиморфизмом. Основным активным метаболитом является вторичный амин нортриптилин. Нортриптилин являет собой более мощный ингибитор захвата норадреналина, чем серотонина, в то время как амитриптилин одинаково успешно угнетает захват обоих нейромедиаторов. Дальнейшие метаболиты (цис- и транс-10-гидроксиамитриптилин, а также цис- и транс-10-гидрокси-нортриптилин) характеризуются профилем, идентичным такому в нортриптилине при значительно меньшей силе действия. Деметилнортриптилин и амитриптилин-N-оксид присутствуют в плазме только в незначительных количествах, причем последний из них целиком лишен активности. Все метаболиты имеют меньшую антихолинергическую активность по сравнению с амитриптилином и нортриптилином. В плазме доминирует в количественном соотношении общее содержание 10-гидроксинортриптилина, однако большинство метаболитов содержатся в конъюгированном состоянии.
Элиминация. Время полувыведения (t½β) для амитриптилина после перорального приема составляет около 25 часов (24,65±6,31 часа, диапазон 16,49-40,36 часа). Средняя величина системного клиренса (Cls) составляет 39,24±10,18 л/г, диапазон 24,53-53,73 л/г.
Экскреция происходит в основном с мочой. Выведение амитриптилина в неизмененном состоянии почками является незначительным (около 2 %).
У матерей, кормящих младенцев грудью, амитриптилин и нортриптилин проникают в небольших количествах в грудное молоко. Соотношение концентрации в молоке и сыворотке крови в женщин составляет 1:2. Расчетное суточное количество (амитриптилин + нортриптилин), поступающее младенцу, составляет около 2 % дозы амитриптилина матери относительно к массе тела ребенка (в мг/кг).
Стабильные суммарные уровни содержания амитриптилина и нортриптилина в плазме достигаются у большинства пациентов в течение 1 недели. В таком состоянии уровень в плазме представлен в течение суток приблизительно в равной мере амитриптилином и нортриптилином во время лечения с использованием обычных таблеток препарата 3 раза в сутки.
У пациентов пожилого возраста установлен более длительный период полувыведения вследствие менее интенсивного метаболизма.
Поражение печени определенной степени тяжести способно ограничить печеночное поглощение, что обуславливает более высокое содержание препарата в плазме.
Почечная недостаточность не влияет на кинетику препарата.
Полиморфизм. Метаболизм препарата зависит от генетического полиморфизма (изоэнзимов CYP2D6 и CYP2C19).
Фармакокинетическая/фармакодинамическая связь. Терапевтическая концентрация в плазме крови при значительных депрессивных расстройствах составляет 100-250 нг/мл (≈370-925 нмоль/л) (вместе для амитриптилина и нортриптилина). Уровни свыше 300-400 нг/мл связаны с повышенным риском нарушения проводимости сердца в виде удлинения комплекса QRS или же AV-блокады.
Фармацевтические характеристики.
Основные физико-химические свойства: таблетки круглой формы, покрытые оболочкой, от светло-розового до розового цвета, с верхней и нижней выпуклыми поверхностями. На разломе под лупой видно ядро, окруженное одним сплошным слоем.
Срок годности.
3 года.
Условия хранения.
Хранить в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 оС.
Хранить в недоступном для детей месте!
Упаковка.
По 10 таблеток в блистере. По 5 блистеров в пачке из картона.
По 10 таблеток в блистере. По 100 блистеров в коробке из картона.
Категория отпуска.
По рецепту.
Производитель.
ЧАО «Технолог».
Местонахождение.
Украина, 20300, Черкасская обл., город Умань, улица Старая прорезная, дом 8.
