Фармакодинаміка.
Меропенем чинить бактерицидну дію шляхом інгібування синтезу стінок бактеріальних клітин грампозитивних і грамнегативних бактерій шляхом зв’язування з білками крові, що зв’язують пеніцилін (PBP).
Як і в інших бета-лактамних антибактеріальних засобів, показники часу, при яких концентрація меропенему перевищувала мінімальну інгібуючу концентрацію (МІС), вказувала на високий ступінь кореляції з ефективністю. На доклінічних моделях меропенем продемонстрував активність при концентраціях у плазмі крові, що перевищували МІС для інфікуючих мікроорганізмів приблизно на 40 % в інтервалі дозування. Це цільове значення не було встановлено клінічно.
Бактеріальна резистентність до меропенему може виникнути в результаті:
- зниження проникності зовнішньої мембрани грамнегативних бактерій (у зв’язку зі зниженням продукування поринів);
- зниження спорідненості з цільовими PBP;
- підвищення експресії компонентів ефлюксного насоса;
- продукування бета-лактамаз, які можуть гідролізувати карбапенеми.
Зареєстровано випадки інфекційних захворювань, спричинених бактеріями, стійкими до карбапенемів.
Перехресна резистентність між меропенемом і лікарськими засобами, що належать до класів хінолонів, аміноглікозидів, макролідів та тетрациклінів, з урахуванням цільових мікроорганізмів відсутня. Однак бактерії можуть проявляти резистентність до більш ніж одного класу антибактеріальних препаратів у разі, коли залучений до дії механізм включає непроникність мембрани клітин та/або наявність ефлюксного (-их) насоса (-ів).
Таблиця 1
Граничні значення МІС, визначені у процесі клінічних досліджень Європейським
комітетом з визначення чутливості до протимікробних препаратів (EUCAST)
|
Мікроорганізм
|
Чутливий (S), (мг/л)
|
Резистентний (R), (мг/л)
|
|
Enterobacteriaceae
|
≤ 2
|
> 8
|
|
Pseudomonas
|
≤ 2
|
> 8
|
|
Acinetobacter
|
≤ 2
|
> 8
|
|
Streptococcus, групи А, В, C, G
|
примітка 6
|
примітка 6
|
|
Streptococcus pneumoniae1
|
≤ 2
|
> 2
|
|
Інші стрептококи2
|
≤ 2
|
> 2
|
|
Види Enterococcus
|
–
|
–
|
|
Види Staphylococcus
|
примітка 3
|
примітка 3
|
|
Haemophilus influenzae1,2 та Моraxella catarrhalis2
|
≤ 2
|
> 2
|
|
Neisseria meningitidis2,4
|
≤ 0,25
|
> 0,25
|
|
Грампозитивні анаероби, крім Clostridium difficile
|
≤ 2
|
> 8
|
|
Грамнегативні анаероби
|
≤ 2
|
> 8
|
|
Listeria monocytogenes
|
≤ 0,25
|
> 0,25
|
|
Граничні значення, не пов’язані з видами мікроорганізмів5
|
≤ 2
|
> 8
|
1Граничні значення меропенему для Streptococcus pneumoniae та Haemophilus influenzae при менінгіті становлять 0,25 мг/л (чутливі) та 1 мг/л (резистентні).
2Штами мікроорганізмів зі значеннями МІС, вищими за граничні значення S/R, є дуже рідкісними або про них дотепер не повідомляли. Аналізи щодо ідентифікації та протимікробної чутливості щодо будь-якого такого ізоляту необхідно повторити, у разі підтвердження результату ізолят направити до референсної лабораторії. До того часу, поки є дані про клінічну відповідь для верифікованих ізолятів з МІС, вищими за поточні граничні значення резистентності (позначено курсивом), ізоляти мають реєструватися як стійкі.
3Чутливість стафілококів до карбапенемів прогнозується, виходячи з даних чутливості до цефокситину.
4Граничні значення меропенему для Neisseria meningitidis стосуються тільки менінгіту.
5Граничні значення, не пов’язані з видами мікроорганізмів, були визначені в основному за даними фармакокінетики (ФК)/фармакодинаміки (ФД) і не залежать від розподілу МІС окремих видів. Вони призначені для використання відносно видів, не зазначених у таблиці 1 та виносках. Граничні значення, не пов’язані з видами, базуються на таких дозах: граничні значення EUCAST застосовуються до меропенему по 1000 мг 3 рази на добу внутрішньовенно протягом 30 хвилин як найнижчої дози. Розглядали дози по 2 г 3 рази на добу при тяжких інфекціях і при проміжних/резистентних граничних значеннях.
6Бета-лактамна чутливість стрептококових груп A, B, C і G прогнозується, виходячи з чутливості до пеніциліну.
«–» Проведення аналізу щодо визначення чутливості не рекомендується, оскільки вид є поганою мішенню для проведення лікування даним препаратом. Ізоляти можуть бути визначені як резистентні без попереднього тестування.
Поширеність набутої резистентності може змінюватися географічно та в часі для окремих видів, тому бажано враховувати місцеву інформацію щодо резистентності мікроорганізмів, особливо при лікуванні тяжких інфекцій. У разі необхідності, коли рівень поширеності резистентності мікроорганізмів на місцевому рівні є таким, що користь від застосування лікарського засобу, принаймні щодо деяких видів інфекцій, є сумнівною, слід звернутися за консультацією до експерта.
Нижче наведено патогенні мікроорганізми, визначені на основі клінічного досвіду і терапевтичних протоколів лікування захворювань.
|
Зазвичай чутливі види
|
|
Грампозитивні аероби
|
|
Enterococcus faecalis7
Staphylococcus aureus (метицилінчутливий)8
Види Staphylococcus species (метицилінчутливий), у тому числі Staphylococcus epidermidis, Streptococcus agalactiae (група В), група Streptococcus milleri (S. anginosus, S. constellatus та S. intermedius), Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes (група А)
|
|
Грамнегативні аероби
|
|
Citrobacter freudii
Citrobacter koseri
Enterobacter aerogenes
Enterobacter cloacae
Escherichia coli
Haemophilus influenzae
Klebsiella oxytoca
Klebsiella pneumoniae
Morganella morganii
Neisseria meningitides
Proteus mirabilis
Proteus vulgaris
Serratia marcescens
|
|
Грампозитивні анаероби
|
|
Clostridium perfringens
Peptoniphilus asaccharolyticus
Види Peptostreptococcus species (у тому числі P. micros, P. anaerobius, P. magnus)
|
|
Грамнегативні анаероби
|
|
Bacteroides caccae
Група Bacteroides fragilis
Prevotella bivia
Prevotella disiens
|
|
Види, набута резистентність яких може бути проблемою
|
|
Грампозитивні аероби
|
|
Enterococcus faecium7,9
|
|
Грамнегативні аероби
|
|
Види Acinetobacter Burkholderia cepacia
Burkholderia cepacia
Pseudomonas aeruginosa
|
|
За своєю природою резистентні мікроорганізми
|
|
Грамнегативні аероби
|
|
Stenotrophomonas maltophilia
Види Legionella
|
|
Інші мікроорганізми
|
|
Chlamydophila pneumoniae
Chlamydophila psittaci
Coxiella burnetii
Mycoplasma pneumoniae
|
7Види, які виявили природну проміжну чутливість.
8Усі метицилінрезистентні стафілококи є резистентними до меропенему.
9Показник резистентності > 50 % в одній або кількох країнах Європейського Союзу.
Сап і меліоїдоз: застосування меропенему у людей базується на даних чутливості до B. mallei і B. pseudomallei in vitro та на обмежених даних у людей. Лікарі повинні враховувати національні та/або міжнародні консенсусні документи, що стосуються лікування сапу і меліоїдозу.
Фармакокінетика.
У здорових добровольців середній період напіввиведення (t1/2) з плазми крові становить приблизно 1 годину, середній об’єм розподілу ‒ приблизно 0,25 л/кг (11‒27 л), середній кліренс дорівнює 287 мл/хв при застосуванні препарату в дозі 250 мг зі зниженням кліренсу до 205 мл/хв при застосуванні препарату в дозі 2 г. При застосуванні препарату в дозах 500 мг, 1000 мг і 2000 мг, що вводилися у вигляді інфузії впродовж 30 хвилин, середні значення максимальної концентрації (Cmax) відповідно становили приблизно 23 мкг/мл, 49 мкг/мл і 115 мкг/мл; відповідні значення площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) становили 39,3 мкг×год/мл, 62,3 мкг×год/мл і 153 мкг×год/мл. Після проведення інфузії тривалістю 5 хвилин значення Cmax становлять 52 мкг/мл і 112 мкг/мл при введенні доз 500 мг і 1000 мг відповідно. При введенні кількох доз препарату кожні 8 годин у пацієнтів із нормальною функцією нирок накопичення меропенему не спостерігалося.
У процесі проведення дослідження з участю 12 пацієнтів, яким вводили меропенем у дозі 1000 мг кожні 8 годин після проведення хірургічної операції з приводу інтраабдомінальних інфекцій, Cmax і t1/2 відповідали таким у здорових добровольців, але об’єм розподілу (27 л) був більшим.
Розподіл.
Зв’язування меропенему з білками плазми крові в середньому становило приблизно 2 % і не залежало від концентрації препарату. Після швидкого введення препарату (5 хвилин або менше) фармакокінетика є біекспоненціальною, але це є набагато менше вираженим після 30-хвилинної інфузії. Було виявлено, що меропенем добре проникає у деякі рідини та тканини організму, включаючи легені, бронхіальний секрет, жовч, спинномозкову рідину, тканини статевих органів жінки, шкіру, фасції, м’язи і перитонеальні ексудати. Метаболізм.
Меропенем метаболізується шляхом гідролізу бета-лактамного кільця, утворюючи мікробіологічно неактивний метаболіт. В умовах in vitro меропенем демонструє знижену сприйнятливість до гідролізу під дією дегідропептидази-І (ДГП-І) у людини порівняно з іміпенемом, потреби в одночасному застосуванні інгібітора ДГП-І немає.
Виведення.
Меропенем виводиться переважно у незміненому вигляді нирками, приблизно 70 % (50‑75 %) дози препарату виводиться у незміненому вигляді впродовж 12 годин. Ще 28 % виділяється у вигляді мікробіологічно неактивного метаболіту. Виведення з калом становить лише приблизно 2 % дози. Нирковий кліренс та ефект пробенециду показують, що меропенем піддається як фільтрації, так і канальцевій секреції.
Порушення функції нирок.
Порушення функції нирок зумовлюють підвищення AUC у плазмі крові та подовження t1/2 для меропенему. Спостерігалося збільшення AUC у 2,4 раза у пацієнтів із помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну (КК) 33‑74 мл/хв), у 5 разів – у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції нирок (КК 4‑23 мл/хв) і в 10 разів – у пацієнтів, які перебували на гемодіалізі (КК < 2 мл/хв), порівняно зі здоровими добровольцями (КК > 80 мл/хв). Показник AUC мікробіологічно неактивного метаболіту з відкритим кільцем також значно підвищувався у пацієнтів із порушеннями функції нирок. Корекція дози препарату рекомендується пацієнтам із помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Меропенем виводиться шляхом гемодіалізу з кліренсом, який під час проведення гемодіалізу був приблизно в 4 рази вищий, ніж у пацієнтів з анурією.
Порушення функції печінки.
Дослідження з участю пацієнтів з алкогольним цирозом печінки показує відсутність впливу захворювання печінки на фармакокінетику меропенему після застосування повторних доз препарату.
Дорослі пацієнти.
Дослідження фармакокінетики, проведені з участю пацієнтів, не виявили значних фармакокінетичних відмінностей порівняно зі здоровими добровольцями з аналогічною функцією нирок. Популяційна модель, розроблена на основі даних 79 пацієнтів з інтраабдомінальною інфекцією або пневмонією, показала залежність основного об’єму від маси тіла, кліренсу креатиніну та віку пацієнта.
Діти.
Дослідження фармакокінетики у немовлят і дітей з інфекцією при застосуванні препарату в дозах 10 мг/кг, 20 мг/кг і 40 мг/кг продемонстрували значення Cmax, що наближаються до значень, виявлених у дорослих після застосування препарату в дозах 500 мг, 1000 мг і 2000 мг відповідно. У процесі проведення порівняння була виявлена фармакокінетична залежність між дозами препарату і періодом напіввиведення, подібно до такої, що спостерігалася у дорослих, крім наймолодших пацієнтів (< 6 місяців t1/2 становив 1,6 години). Середні значення кліренсу меропенему становили 5,8 мл/хв/кг (6‒12 років), 6,2 мл/хв/кг (2‑5 років), 5,3 мл/хв/кг (6‒23 місяці) і 4,3 мл/хв/кг (2‒5 місяців). Приблизно 60 % дози виводиться зі сечею впродовж 12 годин у вигляді меропенему та ще 12 % – у вигляді метаболіту. Концентрація меропенему у спинномозковій рідині у дітей з менінгітом становить приблизно 20 % одночасно виявленого рівня препарату у плазмі крові, хоча існує значна міжіндивідуальна варіабельність показників. Фармакокінетика меропенему у новонароджених, яким застосовували антибактеріальне лікування, продемонструвала вищий кліренс у новонароджених з більшим хронологічним або гестаційним віком із загальним середнім періодом напіввиведення 2,9 години. Моделювання процесу за методом Монте-Карло з урахуванням популяційної ФК-моделі показало, що при режимі дозування 20 мг/кг кожні 8 годин було досягнуто T>MIC 60 % щодо P. aeruginosa у 95 % новонароджених, які народилися передчасно, і у 91 % доношених новонароджених.
Пацієнти літнього віку.
Дослідження фармакокінетики у здорових добровольців літнього віку (65‒80 років) показали зниження кліренсу плазми крові, що корелює зі зниженням кліренсу креатиніну, пов’язаним з віком, а також незначне зниження нениркового кліренсу. Корекція дози препарату не потрібна пацієнтам літнього віку, за винятком випадків помірних і тяжких порушень функції нирок.