Фармакодинаміка.
Діюча речовина лікарського засобу – серратіопептидаза – є протеолітичним ферментом, який виділено з непатогенної кишкової бактерії Serratia E15. Чинить фібринолітичну, протизапальну та протинабрякову дію та послаблює біль внаслідок блокування вивільнення больових амінів із запалених тканин.
Серратіопептидаза безпосередньо зменшує дилатацію (розширення) капілярів і контролює їх проникність завдяки гідролізу брадикініну, гістаміну та серотоніну. Також препарат блокує інгібітори плазміну, сприяючи, таким чином, його фібринолітичній активності. У вогнищі хронічного запалення серратіопептидаза сприяє зниженню рівня медіаторів запалення поліпептидної природи (брадикінін), фібрину, але не має значного впливу на білки живого організму, такі як альбумін та α- та γ-глобулін.
Ферментативна активність серратіопептидази у 10 разів вища, ніж у α-хімотрипсину. Препарат добре проникає у місця запалення, лізує некротизовані тканини та продукти їх розпаду, зменшує гіперемію та прискорює проникнення та активність антибіотиків.
Завдяки протеолізу структурних білків мокротиння фермент поліпшує реологічні властивості мокротиння та сприяє його відходженню.
Також серратіопептидаза зменшує в’язкість слини та виділень із носа, цим самим полегшуючи їх видалення.
Фармакокінетика.
Після перорального застосування препарат у незміненому вигляді абсорбується у кишечнику. Не інактивується шлунковим соком та потрапляє у кровотік у ферментно активній формі. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 1 годину. Зв’язується з альфа-2-макроглобуліном крові у співвідношенні 1:1, який маскує антигенність ферменту, але зберігає його ферментативну активність. Не метаболізується в організмі. Виводиться в активній формі з жовчю та у незначній кількості – нирками.